Гра в хованки

Одного разу Темрява задумала грати в хованки з Місяцем. Вона ховалася то за будинками, то за димарями і сиділа там причаївшись, поки Місяць потихеньку не підкрадався до неї.

А іноді Темрява бігала туди-сюди, перш ніж сховатися за кішку або собаку, які перебігали через дорогу. Взагалі вона дуже спритно ховалася від Місяця.

Але ось зійшло Сонце і все змінилося.

– Ну, тепер постривай! – сказав Місяць. – Подивимося, куди ти від Сонця сховаєшся.

– За хлопцями, коли вони підуть до школи, – відповіла Темрява. – Я стану їх тінню.

– Це, звичайно, ти добре придумала, – сказав Місяць. – Але коли діти зайдуть в будинок школи, тоді куди ти подінешся? Моя порада тобі, голубонько, краще вже сховайся на другому боці Землі, а то Сонце неодмінно добереться до тебе.

– Не добереться! – відповіла Темрява. – Почекай, сам побачиш!

Але коли Сонце піднялося вище, Темрява пішла на другу сторону Землі, і там настала ніч, а тут, щоб побавитись з Сонцем, залишилися тільки маленькі темні цятки.

Їм було дуже весело, вони бігали тінню за людьми, навіть за коровами, а деякі стали тінню птахів і літали за ними через галявини. Але врешті-решт Сонце все-таки відшукало і їх, і ось уже залишилася одна-єдина темна плямочка.

– Я і тебе зловлю! – сказало Сонце. – Куди б ти не сховалася!

– А ось і ні! – сказала темна плямочка. – Я знаю таке місце, де ти мене ніколи не знайдеш. Закрий очі і лічи до десяти, а я сховаюся.

Сонце зайшло за хмару і порахувало до десяти. А потім виглянуло знову.

– Напевно, вона сховалося за кого-небудь і обернулася тінню, – подумало Сонце.

Але Сонце висвітило всі куточки і закутки, а Темряви так і не знайшло.

Один день світило, і другий день світило – все шукало Темряву, – але так і не знайшло, та й не могло знайти, тому що Темрява дуже вдало сховалася – в комірчині під сходами.

– Як тут затишно! – подумала Темрява. – Залишуся я тут назавжди.

Так вона і зробила.

Ось чому в комірчині під сходами завжди темно.