Вірші Анатолія Лупиноса

Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б’ється - ожива,

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Україно, п’ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці

Тарасе, батьку, підійми чоло. Поглянь на свою милу Україну. Немало зим і весен відгуло.

І Архімед, і Галілей Вина й не бачили. Єлей Потік у черево чернече!

Арфами, арфами - золотими, голосними обізвалися гаї, самодзвонними:

Гаї шумлять - я слухаю. Хмарки біжать -

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого,

Асфальт в жагучих обіймах сонця важко дихає, вгинається під ногами. Дерева з обтятими віттями -

Драма-феєрія в 3 діях Спис діячів «Лісової пісні»:

Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить,

Ми випрягли волів, перевернули плуга, Сідлаємо коней та гостримо списи. Відкинули жалі, згадали всі наруги,

Моїм милим дівчатам, дбайливим помічницям, патріоткам, Корпус Волі