Якось-то йдучи уночі

Якось-то йдучи уночі

Понад Невою… та, йдучи,

Міркую сам-таки з собою:

«Якби-то,- думаю,- якби

Не похилилися раби…

То не стояло б над Невою

Оцих осквернених палат!

Була б сестра, і був би брат,

А то… нема тепер нічого…

Ні бога навіть, ні півбога.

Псарі з псарятами царять,

А ми, дотепні доїжджачі,

Хортів годуємо та плачем».

Отак-то я собі вночі,

Понад Невою ідучи,

Гарненько думав. І не бачу,

Що з того боку, мов із ями,

Очима лупа кошеня -

А то два ліхтаря горять

Коло апостольської брами.

Я схаменувся, осінивсь

Святим хрестом і тричі плюнув

Та й знову думать заходивсь

Про те ж таки, що й перше думав.

13 ноября [1860, С.-Петербург]