Шевченко. Дорога до Орська

І закривавились твої сліди

по сніжних кучугурах. Скільки ока -

все далина: порожня і глибока.

А ти - іди. А ти - іди. А - йди.

Тут мали бути села й городи,

текли річки, стояли частоколи

лісів соснових. Пусто все і голо,

немов після татарської орди.

Був битий шлях - ще вчора. А тепер

весь виднокрай зотлів, а люд - помер,

а вітер видув, а сніги встелили,

а заздрісні боги благословили.

Цей навіжений, цей скажений степ

на весну бугилою поросте.