Ой крикнули сірії гуси

Ой крикнули сірії гуси

В яру на ставу;

Стала слава на все село

Про тую вдову.

Не так слава, не так слава,

Як той поговір,

Що заїздив козак з Січі

До вдови на двір.

«Вечеряли у світлиці,

Мед-вино пили

І в кімнаті на кроваті

Спочити лягли».

Не минула слава тая,

Немарне пішла:

Удовиця у М’ясниці

Сина привела.

Вигодувала малого,

До школи дала.

А із школи його взявши,

Коня купила,

А коня йому купивши,

Сідельце сама

Самим шовком вишивала,

Златом окула,

Одягла його в червоний

В жупан дорогий,

Посадила на коника…

«Гляньте, вороги!

Подивітесь!» Та й повела

Коня вздовж села.

Та й привела до обозу;

В військо оддала…

А сама на прощу в Київ,

В черниці пішла.

[Перша полонина 1849, Косарал]