Не тополю високую

Вітер нагинає,

Дівчинонька одинока

Долю зневажає:

«Бодай тобі, доле,

У морі втопитись,

Що не даєш мені й досі

Ні з ким полюбитись.

Як дівчата цілуються,

Як їх обнімають

І що тойді їм діється -

Я й досі не знаю.

І не знатиму. Ой мамо,

Страшно дівувати,

Увесь вік свій дівувати,

Ні з ким не кохатись».

[Друга половина 1848, Косарал]

Категорії та теги до вірша

Вірші Тараса Шевченка