Золоте бажання царя Гордія

У давні часи, у прекрасному королівстві жив цар Гордій. Він мав розкішний палац, величезні скарби та найдорожчий дар – свою маленьку доньку Ласку. Вона була допитливою та доброю дівчинкою, яка понад усе любила квіти і прогулянки садом. Але цар мав одну велику слабкість – він обожнював золото. Чим більше його було в палаці, тим сильнішим він почувався.

Одного вечора, прогулюючись своїм садом, цар спіткнувся об щось і ледь не впав. Глянув униз і побачив дивного чоловічка з кошлатою бородою та козлячими ніжками.

– Хто ти такий? – здивовано спитав цар.

– Я лісовий дух на ім’я Боривітер, – відповів маленький чоловічок. – Заблукав і змучився, не їв уже кілька днів.

Цар Гордій хоч і любив багатство, але був доброю людиною. Він підняв Боривітра, приніс до палацу й наказав слугам нагодувати й укласти його в м’яке ліжко.

Наступного ранку, коли Боривітер прокинувся, біля нього стояла Ласка.

– Мій тато врятував тебе, – сказала вона. – Він добрий, але дуже любить золото. Я б хотіла, щоб він проводив більше часу зі мною, як раніше.

Боривітер хитро посміхнувся і прошепотів їй щось на вухо. Потім вони разом пішли до царя, який снідав.

– Доброго ранку, Боривітре! – привітався цар. – Як почуваєшся?

– Дякую тобі за доброту, – відповів дух. – У нагороду я виконаю одне твоє бажання. Що тобі потрібно?

Цар Гордій замислився. Йому не потрібно було нічого, крім золота.

– Хочу, щоб усе, до чого я торкнуся, перетворювалося на золото!

– Ти впевнений? – запитав Боривітер.

– Авжеж!

– Гаразд, твоє бажання здійснене! – вигукнув дух, а потім підморгнув Ласці і зник.

Цар одразу вирішив перевірити чарівний дар. Він зірвав троянду в саду – і вона миттєво стала золотою! Радісний, він почав торкатися всього навколо: столи, стільці, чашки, навіть стіни перетворювалися на блискучий метал. Він сміявся від щастя, поки не відчув голод.

Слуги подали йому виноград, але як тільки він узяв ягоду до рук – вона перетворилася на золото. Те ж сталося з хлібом, водою, усіма стравами. Цар почав нервувати.

– Як же мені їсти? Що ж я накоїв? – вигукнув він.

У цей момент до нього підбігла Ласка й обняла батька. Але щойно він торкнувся її, вона теж перетворилася на золоту статую. Цар похолов від жаху.

– Ласко! Моя люба донечко! – він опустився на коліна й гірко заплакав. – Віддайте мені мою дитину! Ніяке золото не замінить її!

Слуги негайно вирушили на пошуки Боривітра. Незабаром лісовий дух повернувся.

– О, царю, – сказав він, – тепер ти зрозумів свою помилку?

– Так! Прошу тебе, забери цей дар! Поверни мені доньку! Вона – мій справжній скарб!

– Нехай буде так! – промовив Боривітер і ляснув у долоні.

Ласка ожила, а всі речі в палаці знову стали звичайними. Цар, тремтячи від щастя, обійняв доньку й поцілував її в чоло.

Відтоді Гордій більше не гнався за багатством. Він ділився золотом із підданими і проводив багато часу з Ласкою, насолоджуючись справжнім щастям.

Кінець.