Закон вовків

Далеко звідси у дрімучому лісі жила зграя вовків. Вони доглядали одне одного, допомагали і завжди трималися разом. В них були власні закони і правила вовків, яким всі слідували.

Нікому не можна було їх порушувати. У зграї були і молоді і старі вовки, самиці і самці. Вони одне одного захищали, і жили разом щасливо.

Одного дня, молодий вовк гуляв лісом сам, коли раптом почув дивні звуки. Вони лунали звідкись з-за кущів. Це були звуки дитинчати, але не вовченя. Вовк підійшов ближче, бо хотів дізнатися, хто то робить такі звуки. Коли він зрозумів, що то було людське дитинча, то відскочив і припав до землі. То була маленька дівчинка, яка ховалася у кущах.

Коли дитина побачила вовка, то налякалася і подалася глибше до кущів. Але потім вона набралася сміливості і простягнула руки до вовка, і спокійно мовила: «Не бійся. Я тобі не зашкоджу. Я загубилася і дуже боюся. Можеш допомогти мені знайти село, де живуть люди, щоб я повернулася додому?»

Вовк завмер і дивився на дівчинку. Він зазирнув їй прямо в очі і в той момент відчув, наче якесь тепло розлилося по всьому його тілу. Наче то був якийсь вид магії, який підштовхнув його ближче до її руки. Він обережно обнюхав її руку – і ніколи в своєму житті він не чув такого солодкого запаху! Десь глибоко в душі він знав, що має їй допомогти, тому дозволив їй спиратися на свою спину, і вивів її з лісу.

Він провів її прямо до села, а тоді легенько підштовхнув, наче дав зрозуміти, що далі вона має іти сама. Він спостерігав за дівчинкою з відстані, бо хотів упевнитися, що вона дійшла без пригод. Коли він побачив, що люди забрали її на руки, він повернувся до своєї зграї, повністю спокійний.

Пройшло декілька днів, і вовк знов гуляв лісом. Раптом він уловив знайомий солодкий запах у повітрі і почав озиратися довкола у пошуках джерела. Тоді він побачив її, там, за деревом, ту саму дівчинку, яку він врятував.

Коли вона побачила вовка, то підбігла до нього і обняла. «Я знала, що знайду тебе! Сьогодні я не загубилася, я шукала тебе. Хотіла подякувати, що ти тоді відвів мене додому. Я сумувала за тобою», прошепотіла дівчинка йому у вухо. І знов те приємне тепло окутало вовка. Він знав, що то значить: він прийняв дівчинку. Він знав, що в них тепер міцний звʼязок, і що тепер він захищатиме її з цього моменту і назавжди. Тепер вона була частиною його зграї, най і жила з іншими людьми. Цей звʼязок між ними ніхто не міг зруйнувати.

З часом дівчинка подорослішала, і росла вона швидко. Увесь цей час, вона часто приходила до вовка, який врятував її тоді у лісі. А він завжди на неї чекав. Інші вовки ніколи не ображали її. Вони знали, що один з них має звʼязок з нею, і тепер вона частина зграї. От такий от закон вовків.