Вовк і семеро козенят

До козиної до хати коза і козенятаз лісу стежечка веде.

В хаті маму ждуть козлята, а коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить, в небі місяць блискотить.

До воріт коза підходить, у ворота стукотить:

– Відчиніться, відімкніться!

Ваша матінка прийшла, ваша матінка із лісу молочка вам принесла!

Відчиняють їй козлята, з ними вірний пес Рябко.

І заходять всі до хати пити свіже молоко.

Якось сірий вовк підслухав, що коза пішла у ліс, до воріт прибіг щодуху, під ворота сунув ніс.

Зараз,– думає,– козляток проковтну одним ковтком! І почав він промовляти ніжним-ніжним голоском:

– Відчиняйте, козенята, я несу вам молока!

– Чуєм, чуєм, це не мати - в неї пісня не така!

Тут один цапок сміливий нишком глянув через пліт, бачить – вовк страшний, жахливий причаївсь біля воріт.

Сірий вовк цапка не бачить, витягає гострий ніж і гукає нетерпляче:

– Відчиняйте-но скоріш!

А козлята: – Ми не проти! – Не злякались хижака!

Відімкнули враз ворота та як випустять Рябка!

Вовк, побачивши собаку, підібгав лякливо хвіст, підстрибнув – та з переляку як бебехнеться під міст!

Саме йде тут з лісу мати, молока малим несе.

А назустріч їй козлята та й розказують про все.

Почала коза радіти:

– Ну й Рябко наш молодець!

Ну й розумні в мене діти!– Тут і казочці кінець.