Ведмежа лапа

Сидить лисиця і їсть рибу. Назустріч їй ведмідь: Здоров, кума! Де ти рибки наловила? – Он там на річці; піди й собі налови.

Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює: Ловись, рибка, маленька й велика. А лисиця своє: Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст. А ведмідь говорить: Що ти, кумо, там говориш? – Я говорю: ловись, рибка, маленька й велика.

Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне – ніяк не витягне. І говорить: От багато риби начіплялось на хвіст.

А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів: Ідіть на річку ведмедя бити. Баби прибігли з лопатами і вилами, з топорами і почали бить ведмедя. Били, били і лапу одбили.

Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль, йде в село до баби і приговорює:

– Іду, бреду на сосновім костилі, На дубовій палці.

Йде й приговорює:

– Усе село спить, Уся вода спить, А одна баба не спить, На моїй шкурі сидить, Моє м'ясо варить, Мою шерсть пряде.

Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою: Отвори, бабо, оддай мою лапу! Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч. Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.

Ведмідь без оглядки побіг у ліс; а баба стала жить-поживать і добра наживать.