Вечірня прогулянка Вухастика

У зеленому-зеленому лісі, де вітер лагідно пестить крони дерев, а пташки щебечуть свої найніжніші пісні, жили собі звірятка. Їх було багато: зайчики, білочки, їжачки, вовчики, лисички, олені та ведмежата. Усі вони разом гралися, бігали і співали, але наставав вечір, і ліс починав заспокоюватися.

Одного вечора маленьке зайченя на ім’я Вухастик вирішило піти прогулятися перед сном. Він стрибав із кущика на кущик, минаючи ялинки й сосни. Його довгі вушка ловили кожен звук: шурхіт листя, співи цвіркунів, лагідний шепіт вітру. Та враз Вухастик відчув, як його очі починають заплющуватися від втоми.

Раптом на доріжці з’явився їжачок Крутько. Він ніс на своїй спинці кілька листочків, щоб застелити свою м’якеньку постіль. Побачивши Вухастика, він лагідно промовив:

— Вухастику, що ти робиш так пізно в лісі? Уже час іти додому, вкладатися спати.

Вухастик позіхнув і відповів:

— Я хотів ще трохи погуляти, але, мабуть, ти правий. Я вже зовсім втомився.

Їжачок Крутько кивнув і сказав:

— Тоді йди до свого тепленького ліжечка, адже солодкі сни самі не прийдуть. Їх треба запросити. Дивись, он і білочка Смішинка вже влаштувалася у своєму дуплі.

Вухастик поглянув на старий дуб, де жила Смішинка. Білочка затишно загорнулася в ковдру з листочків, її оченята повільно закривалися, і вона тихенько шепотіла:

— Солодких снів, Вухастику. Зустрінемось вранці, коли сонечко знову прийде до нашого лісу.

Зайченя вирушило додому, а дорогою йому зустрілися ще кілька звірят, які також готувалися до сну. Ведмежа Грицько закутався в теплу ковдру з гілочок та моху.

Нарешті Вухастик дійшов до своєї нірки. Він забрався в м’яке ліжечко, закрив оченята й почав мріяти про новий день, який принесе нові пригоди. Вітерець колихав дерева, і в лісі запанувала тиша.

Пташки посідали на гілочках і також заснули. Цієї ночі навіть сова не вилетіла на полювання, а сховалася в глибокій дуплянці, влаштувавшись на довгий сон.

Заснув весь ліс. Зірочки на небі світили лагідно, неначе бажали звіряткам приємних снів. Навіть місяць, великий і круглий, заколисував своїми променями, тихо шепочучи:

— Спіть спокійно, маленькі. Нехай ваші сни будуть найсолодшими.

І Вухастик, слухаючи ці слова, повільно пірнув у світ сновидінь, де його чекали нові казкові пригоди. Теплий ліс дбайливо огорнув його своїм захистом, даруючи кожному мешканцю спокійний і глибокий сон.

Кінець!