Сходинки

Якось Петрик повертався з дитячого садочка. Цього дня він навчився лічити до десяти. Дійшов він до свого дому, а його молодша сестра Валя вже чекає біля воріт.

– А я вже лічити вмію! – похвалився Петрик. – В дитячому садочку навчився. Дивись, як я зараз усі сходинки полічу.

Стали вони підніматися по сходах, а Петрик вголос сходинки лічить:

– Одна, дві, три, чотири, п'ять...

– Ну, чого ж ти зупинився? – запитує Валя.

– Чекай, я забув, яка далі сходинка. Я зараз згадаю.

– Ну, згадуй, – каже Валя.

Стояли вони на сходах, стояли. Петрик і каже:

– Ні, я так не можу згадати. Ну ж бо, краще почнемо спочатку.

Зійшли вони зі сходів униз. Знову стали підніматися вгору.

– Одна, – говорить Петрик, – дві, три, чотири, п'ять...

І знову зупинився.

– Знову забув? – запитує Валя.

– Забув! Як же так! Щойно пам'ятав та раптом забув! Ну, ще раз спробуємо.

Знову спустилися зі сходів, і Петрик почав спочатку:

– Одна, дві, три, чотири, п'ять...

– Може, двадцять п'ять? – запитує Валя.

– Та ні! Тільки думати заважаєш! От бачиш, через тебе забув! Доведеться знову спочатку.

– Я не хочу спочатку! – каже Валя. – Що це таке? То вгору, то вниз, то вгору, то вниз! У мене вже ноги болять.

– Не хочеш – не треба, – відповів Петрик. – А я не піду далі, поки не згадаю.

Валя пішла додому і каже мамі:

– Мамо, там Петрик сходинки лічить: одна, дві, три, чотири, п'ять, а далі не пам'ятає.

– А далі шість, – сказала мама.

Валя побігла назад до сходів, а Петрик усе лічить:

– Одна, дві, три, чотири, п'ять...

– Шість! – шепоче Валя. – Шість! Шість!

– Шість! – зрадів Петрик і пішов далі. – Сім, вісім, дев'ять, десять.

Добре, що сходи скінчилися, а то б він так і не дійшов би до дому, тому що навчився лічити лише до десяти.