Сновидець Йосип

Яків жив у землях Ханаану. Він був уже дуже старим. Дружина його померла, але Яків не почувався самотнім. Чоловік мав дванадцять синів.

Яків любив усіх своїх синів, але одного з них він любив найбільше. Звали його Йосип. Брати заздрили Йосипу, тому що батько його дуже любив і балував. Одного разу Яків навіть подарував Йосипу гарний барвистий каптан.

Йосип розповідав батькові про все, що робили його брати, тому й не дивно, що ті не любили хлопця.

Одного разу Йосипу наснився незвичайний сон. Юнак уві сні бачив, як він зі своїми братами в’яже в полі снопи. І ось його сніп випростався та залишився стояти, а снопи братів уклонилися його снопу. Коли Йосип розповів цей сон своїм братам, вони дуже розсердилися. «Невже вважаєш, що ми будемо вклонятися тобі? – сердито запитали вони. – Ти що, глузуєш із нас?»

Іншим разом Йосипу наснилося, що він дивиться на небо й бачить там сонце, місяць та одинадцять зірок. І всі вони вклонилися йому. Цього разу навіть батько розсердився, коли Йосип переповів йому свій сон. «Що за дурниці тобі сняться?!» – обурився він. Відтоді брати ще більше зненавиділи Йосипа.

Яків був багатою людиною. Він мав великі отари овець і кіз, яким потрібна соковита зелена трава і свіжа вода. Тому пастухам доводилося відводити стада на далекі зелені луки.

Сини Якова йшли разом з отарами, щоб охороняти тварин. Часто їм доводилося довго блукати в пошуках зелених пасовищ. А Йосип натомість завжди лишався вдома.

Одного разу сини Якова впродовж багатьох днів пасли отари далеко від дому. Тоді батько наказав Йосипу: «Іди та знайди своїх братів. Віднеси їм їжу й подивися, чи здорові вони та чи все в них добре». Йосип вирушив у дорогу. Він ішов декілька днів. Брати вже здалеку побачили Йосипа й почали кепкувати. «Он іде великий сновидець!» – насміхалися вони.

А один із них промовив: «Мені набридли його сни. Та й прийшов він, напевно, тільки для того, щоб потім удома розповісти батькові, що ми тут робимо. Вб’ємо його!»

Інший сказав: «Краще киньмо його в цей висохлий колодязь». «Слушна думка», – підтримали брати. Хлопці схопили Йосипа, зняли з нього барвистий каптан і кинули в колодязь. Потім хлопці сіли і спокійно споживали їжу, яку їм приніс Йосип. Раптом удалині вони побачили, як до них повільно наближається караван верблюдів. Це були торговці, що торували шлях до Єгипту.

«Знаєте що, – запропонував один із братів, – продаймо Йосипа цим людям. Торговці відвезуть його до Єгипту, й ми більше ніколи Йосипа не побачимо».

Сказано – зроблено. Брати витягли Йосипа з колодязя й покликали торговців. «Скільки ви заплатите нам за цього здорового, міцного юнака?» – запитали вони.

І брати продали Йосипа за двадцять срібних монет. Довго дивилися хлопці вслід торговцям. А Йосип, досі не усвідомлюючи, що трапилося, сумно йшов за караваном. Потім брати вимазали каптан Йосипа кров’ю ягняти. Гарний барвистий каптан тепер мав моторошний вигляд. Коли брати повернулися до батька, вони намагалися вдавати зажуру. «Поглянь, що ми знайшли, – сказали вони й показали батькові каптан. – Чи не Йосипове це вбрання?»

Побачивши каптан, Яків вигукнув: «Йосип мертвий! Точно, дикий звір розтерзав його!» Яків, утративши улюбленого сина, дуже страждав. Однак інші його сини потайки тішилися, що позбулися Йосипа.

Але брати не знали, що Бог приготував для Йосипа важливе завдання, яке він повинен був виконати в Єгипті. Однак для цього Йосип мав ще багато чого навчитися.

Яків довго сумував. Він думав, що ніколи більше не побачить свого улюбленого сина. Він не знав, що на цьому історія не закінчилася.