Скарб, який нічого не вартий

У затишному селі на пагорбі жив чоловік на ім’я Гаврило. Він мав невелику хату з садом і вважався людиною заможною, хоча ніхто ніколи не бачив, щоб він щось купував або витрачав гроші. Гаврило був скупарем.

Одного разу він вирішив, що його золото найкраще зберігати у таємному місці. Він викопав яму в своєму саду, заховав там скарб і щоранку ходив його перевіряти. Гаврило розгрібав землю, витягував золото і довго перераховував монети, насолоджуючись блиском багатства. Потім акуратно закопував яму назад.

Та за Гаврилом почав спостерігати хитрий і допитливий чоловік на ім’я Остап. Він помітив, як кожного дня Гаврило йде до одного й того ж місця, і здогадався, що там захований скарб. А що як і мені туди зазирнути? — подумав Остап.

Однієї тихої ночі, коли всі спали, Остап взяв лопату, прокрався в сад Гаврила і викопав золото. Він швидко забрав його і зник у темряві.

Вранці, як завжди, Гаврило прийшов до ями, але, розкопавши землю, не знайшов нічого. Його охопив відчай.

— Ой, горе мені! Моє золото! Моє дороге золото! — голосив він, хапаючи себе за голову.

Ці крики почув сусід, старий мудрий дід Семен, який саме йшов повз сад. Він підійшов до паркану й запитав:

— Що сталося, Гавриле? Чому ти так плачеш?

— Мене обікрали! Моє золото! Хтось украв його з ями! — відповів Гаврило, ледве стримуючи сльози.

— Гм… А для чого тобі було його ховати? — здивувався Семен. — Ти міг тримати його вдома і витрачати на те, що потрібно.

— Витрачати? — вигукнув Гаврило, наче ображений. — Я ніколи його не витрачав! Воно було занадто цінне, щоб його використовувати!

Семен усміхнувся, нахилився й підняв великий камінь.

— Якщо так, — сказав він, кидаючи камінь у яму, — накрий це місце землею. Камінь буде тобі таким самим корисним, як і твоє золото.

Гаврило застиг, не знаючи, що відповісти. Він зрозумів, що його багатство не мало жодної цінності, якщо він ним не користувався.

З того часу Гаврило почав розумніше ставитися до своїх грошей. Він почав допомагати сусідам, купувати потрібні речі і навіть роздав частину свого багатства на добрі справи. Так він нарешті зрозумів, що справжнє багатство — це не те, що зберігаєш, а те, чим ділишся.

Кінець!