Що брати зробили з Йосипом?

Одного разу, коли брати Йосипа були в полі при отарах, батько сказав йому: «Послухай, Йосипе, піди до братів і подивися, що вони роблять, як їм ведеться, а потім повернися й розкажи мені». Йосип одразу вдягнув свою червону одежу і вирушив у дорогу.

Брати ще здалеку побачили Йосипа в його червоній одежі й почали змовлятися: «Подивіться, ось іде наш сновидець! Знаєте що? Коли він підійде, схопимо його, вб’ємо й кинемо в яму, а вдома скажемо, що його роздер дикий звір». Але старший із братів, Рувим, був добріший за інших і не погодився на це. Він сказав: «Ні, не будемо його вбивати, а зробимо інакше. Недалеко звідси є глибокий рів, туди й кинемо його».

«Гаразд, — сказали інші брати, — так і зробимо».

Та я скажу вам по секрету, що думав собі добрий Рувим. Він міркував: «Коли вони кинуть Йосипа в яму, я нишком підійду туди, витягну його і відпущу додому до батька. Бо старий батько може померти з горя, якщо втратить свого Йосипа».

Коли Йосип підійшов до братів, вони одразу схопили його, зняли з нього червону одежу й кинули бідолашного в рів. Йосип благав братів, кричав і плакав, але нічого не допомогло — його кинули. Потім брати відійшли від рову, сіли й почали їсти.

Тим часом з’явився гурт купців, які їхали на верблюдах із товарами до Єгипту. Тоді один із братів, на ім’я Юда, сказав іншим: «Знаєте що, не будемо позбавляти Йосипа життя, адже він наш брат. Та й яка нам користь із того, що ми його вб’ємо? Краще продамо його цим купцям і ще й гроші отримаємо». Інші брати погодилися з Юдою. Вони кинулися до рову, витягли Йосипа й продали його чужоземним купцям. За нього вони отримали двадцять срібняків.

Подумайте тільки! Вони продали свого рідного брата! О, як це погано!

Чужоземні купці взяли Йосипа з собою до Єгипту. Болісно було дивитися на бідного Йосипа, коли він вирушав у дорогу з зовсім чужими людьми.

Ви, напевно, теж заплакали б, якби бачили, як плакав Йосип, як озирається назад, думаючи про свого доброго батька, який сидів удома й нічого не знав про те, що сталося з його улюбленим сином.

Рувим і не підозрював, що злі брати продали Йосипа. Поки брати сиділи за їжею, він нишком відійшов від них, зробив великий обхід і нарешті підійшов до рову, щоб витягти Йосипа. Він заглянув туди, але Йосипа вже не було.

Рувим закричав: «Йосипе! Йосипе!» Ніхто йому не відповів. Від горя й страху Рувим роздер на собі одежу, плакав і, ридаючи, говорив: «Ох, хлопця там уже немає! Що ж мені тепер робити?»

А брати тим часом почали думати, як обдурити старого Якова, щоб він не здогадався, що вони десь поділи або вбили Йосипа. Послухайте тільки, що вони зробили! Це жахливо!

Вони швидко зарізали козла, у його крові вмочили Йосипову одежу й роздерли її.

Цю закривавлену одежу вони послали батькові й наказали сказати: «Цю одежу ми знайшли в полі. Подивися, чи не твого це сина Йосипа?»

Яків одразу впізнав одежу свого сина й вигукнув: «Так, це одежа мого сина Йосипа. Дикий звір роздер його!» І старий батько з горя роздер на собі одежу, вдягнувся на знак жалоби в лахміття і довго-довго сумував і плакав за своїм Йосипом.

Бідний батько! Якби він знав правду! Сини й дочки намагалися втішити його, але він безупинно тужив і казав: «Тепер і я скоро помру! Зі смутком зійду в могилу до мого Йосипа!» Вам, певно, шкода бідного Якова. Правда ж?