Про ведмедика Василя та білочку Наталку

В одній лісовій хатинці жив ведмедик Василь, який, хоч і полюбляв мед, більш за все любив  рибалити. Це було його велике захоплення. Тому щосуботи він брав відро й вудку і ходив ловити рибу на чисте озеро посеред свого лісу. Спійманих рибок він відпускав назад до озера, але йому подобалося перевіряти, чи хтось клюне на його вудку. Хоча ведмедик був дуже великим, і багато тварин боялися його, всередині він був добрим хлопцем із чистим серцем.

Була субота, і бурий ведмедик Василь йшов крізь густий ліс до озера, коли зустрів дорогою маленьку руду білочку. Білочка як раз гралася з шишками в листі. «Куди йдемо?» — спитала маленька білочка  Василя. «Я йду рибалити на ставок, ти зі мною?» —  сором’язливо запитав її ведмедик. Він не хотів, щоб білочка його боялася. Василь був великим ведмедем і, звичайно, не мав багато друзів у лісі. Вперше до нього хтось звернувся, і він був цьому дуже радий. Білочка весело підстрибнула і склала ведмедику компанію дорогою до ставка. Ведмедик Василь і білочка, яка назвалася йому Наталкою, весело прогулювалися лісом до озера і весь час розмовляли між собою. Василь був дуже щасливий. Він розповів Наталці, як він любить рибалити і пекти медівники в своїй хатинці. Проте ведмедик сумував, що не має кого ними пригостити. Тому білочка пообіцяла йому, що відразу після риболовлі вони підуть готувати їх разом.

Василь приготував свою вудку, і вони разом з білочкою спробували ловити рибу. Маленьке сонечко в небі ласкаво усміхалося їм і спостерігало, чи вдасться їм щось спіймати. Звичайно ж, їм вдалося! Вони спіймали одну, другу, потім третю і навіть четверту рибку і обережно поскладали їх до відра. Наловивши достатньо риби, вони вирішили піти додому, щоб пекти медівники. У них було повне відро рибок, яких ведмедик по черзі  відпускав назад у воду. Коли він вже хотів відпустити останню рибку, виявилося, що це була не абияка, а золота рибка!

«Я золота рибка. Якщо ти відпустиш мене, як інших рибок, і залишишся таким ж добрим ведмедиком, я виконаю одне твоє бажання», — сказала золота рибка. Білочка намагалася щось порадити ведмедику, але жодне бажання не здавалося йому достатньо гарним. Тому ведмедик добре замислився  над своїм бажанням, і в ту ж мить  воно спало йому на думку!

«Є!» — радісно сказав він. «Я б хотів, щоб тварини в лісі мене не боялися, щоб вони були моїми друзями», — сказав Василь.

«Твоє бажання здійсниться», — сказала йому рибка.

Ведмедик відпустив її назад до озера, і вони разом з Наталкою пішли  додому пекти медівники, як вони і домовлялися.

А чи здійснилося бажання ведмедика Василя? Якими вийшли медівники в Наталки та Василя? Любі діти, про це ви дізнаєтеся в наступній казці.