Принцеса та Дитя

Багато ізраїльтян жило в Єгипті. Але Єгипет не став їхньою батьківщиною, а залишився чужою країною. Єгиптяни ж боялися, що ізраїльський народ заволодіє їхнім краєм, і говорили: «Ізраїльтян стало тут забагато. Ще трохи, й увесь Єгипет належатиме їм».

І фараон, правитель єгипетський, боявся цього. «Треба щось робити, – сказав він одного разу. – Їх надто багато. Скоро вони стануть іще сильнішими та проженуть нас із нашої ж країни.

Зробімо їх нашими рабами. Виснажлива робота втомить їх, вони стануть слабкими й не зможуть із нами воювати».

І фараон примусив ізраїльтян виконувати найважчу роботу. Вони повинні були працювати з раннього ранку до пізнього вечора.

Ізраїльтяни виготовляли великі цеглини для зведення єгипетських міст або ж працювали на полях під палючим сонцем. Незважаючи на те що доводилося важко працювати й вони сильно втомлювалися, ізраїльтяни все-таки були сильнішими від єгиптян. І ті дедалі більше їх боялися.

«Я знаю, як із ними впоратися, – сказав одного разу фараон. – Ми будемо вбивати всіх новонароджених хлопчиків, аби в майбутньому цей народ не мав молодих чоловіків, здатних воювати з нами». І фараон віддав наказ по всій країні: «Усіх ізраїльських новонароджених хлопчиків треба вбити». Ізраїльтяни дуже засмутилися.

І ось одна ізраїльтянка, в якої народився хлопчик, сказала своїй дочці Маріям: «Не допущу, щоб мого хлопчика вбили! Хочу, щоб він виріс великим, став сильним і розумним! Я так сильно його люблю».

Жінка сплела кошик, осмолила його, щоб не пропускав воду, поклала в нього малюка і сховала в очереті біля берега річки. Її дочка Маріям сиділа на березі та наглядала за своїм братом.

Раптом дівчинка побачила дочку фараона, яка гуляла берегом річки. Разом із нею були її служниці. Маріям сильно налякалася й не знала, що робити. Дівчинка не встигла заховати кошик в інше місце або покликати матір, бо принцеса була вже поруч.

«Що це?» – запитала принцеса, вказавши на кошик.

Служниці винесли кошик на берег, відкрили кришку й зазирнули всередину. Там лежало немовля. Побачивши принцесу, маля всміхнулося та простягнуло до неї рученята.

«Який славний малюк! – сказала дочка фараона. – Це єврейський хлопчик. Якщо я знайду жінку, яка б доглядала за ним, то візьму його собі».

Маріям нерішуче наблизилася до них. «Я знаю одну жінку, яка змогла б доглядати немовля, – сказала вона. – Зараз збігаю й покличу її».

І Маріям побігла за своєю матір’ю. Дочка фараона не знала, що це мати немовляти. «Прошу тебе, візьми це немовля й доглядай його, поки воно підросте, – наказала їй принцеса. – Потім я візьму його до себе в палац. Я даю йому ім’я – Мойсей».

Маріям та її мати були щасливими. Малюк знову був із ними! Ніхто не посміє його вбити, адже відтепер усі знали, що цей хлопчик належить дочці фараона.

Мойсей підріс, навчився ходити й розмовляти. Він був веселим хлопчиком і дуже любив грати зі своєю сестрою на березі річки.

Минули роки. Мойсей став красивим і сильним юнаком. Він мешкав у палаці фараона.

Але Мойсей усвідомлював, що він не єгиптянин. Хлопець часто спостерігав за ізраїльтянами, які працювали недалеко від палацу. Вони мали вкрай знесилений і сумний вигляд. «Як би я хотів допомогти їм», – часто думав він.

Але Бог не забув Свій народ. Він знав, що ізраїльтянам потрібен сильний вождь, який вивів би їх з Єгипту.

Бог хотів, аби Його народ повернувся до країни Ханаан. «Я накажу Мойсеєві вивести ізраїльський народ з Єгипту, – вирішив Бог. – І Я допоможу йому, як колись допоміг Йосипу». Але це вже інша історія.