Помилки Оленя

Жив-був у глибині лісу молодий олень. Його роги були неймовірно красивими: великі, розгалужені, ніби справжня корона, що він носив із гордістю. Щоразу, коли олень проходив повз ставок, він зупинявся, щоби подивитися на своє відображення у воді. Оленю дуже подобалося, як його роги виглядають у дзеркальному відображенні.

Які ж у мене величні роги! — говорив він сам собі. Жодна тварина в лісі не має таких гарних рогів, як у мене!

Але коли олень звертав увагу на свої ноги, він ставав сумним. Мої ноги такі тонкі й негарні, зовсім не такі, як мої роги. Якби тільки вони були такими ж красивими!

Одного разу олень прогулювався лісом і почув шум. Вдалині з’явилися мисливці із собаками. Оленя охопив страх, і він почав тікати щосили. Його ноги, хоч і тонкі, були дуже швидкими. Олень легко відривався від переслідувачів, мчачи поміж дерев і через кущі.

Та ось він помітив, що його чудові роги зачепилися за гілки дерева. Олень намагався звільнитися, але кожен рух лише заплутував його ще більше. Тим часом мисливці наближалися. Олень зрозумів, що його найцінніша гордість — роги — можуть стати причиною його загибелі.

Нарешті, зібравши всю свою силу, олень звільнився та знову побіг. Він врятувався, але цей випадок навчив його важливого уроку.

Він подивився на свої ноги та промовив: Мої ноги врятували мене, тоді як мої роги ледь не погубили. Тепер я розумію, що краса не завжди є найбільшою цінністю, а те, що на перший погляд здається незначним, може бути найважливішим у житті.

Відтоді олень перестав пишатися своїми рогами та почав більше цінувати те, що раніше вважав недоліком.

Не завжди те, що здається нам красивим та цінним, приносить користь. Іноді справжня сила та безпека ховаються в простоті та скромності.

За основу цієї казки взята байка Езопа Олень та його відображення.