Подорож Валентинки у пошуках любові

Десь у маленькому, але дуже затишному містечку жило собі сердечко на ім’я Валентинка. Воно було ніжного рожевого кольору, з маленькими крильцями, що допомагали йому літати над вулицями і полями. Але Валентинка була сумна. Вона часто літала містом і спостерігала, як люди обіймаються, тримаються за руки, говорять одне одному добрі слова, але не могла зрозуміти, що таке любов і де її знайти.

Одного разу Валентинка вирішила вирушити у подорож, щоб знайти любов і зрозуміти її силу. Вона облетіла будинок, де жила бабуся Орися зі своїм котиком Мурчиком. Валентинка побачила, як бабуся гладила котика і казала: — Ти ж мій пухнастий скарб, ти завжди поруч зі мною.

Сердечко запитало: — Бабусю Орисю, чи це любов?

Бабуся усміхнулася і відповіла: — Любов — це коли ти дбаєш про того, кого любиш, і відчуваєш радість від того, що він щасливий.

Валентинка полетіла далі. Вона побачила двох дітей, які будували сніговика. Хлопчик допомагав дівчинці ліпити руки-сніжки, а вона прикрашала сніговика морквинкою-носиком. Валентинка запитала їх: — А що ви знаєте про любов?

Дівчинка відповіла: — Любов — це коли ти ділишся своїм часом, сміхом і радістю з іншими.

Валентинка трохи замислилася, але полетіла далі. Незабаром вона побачила, як мама читала своїй донечці казку перед сном. Дівчинка тримала маму за руку і засинала під її лагідний голос.

— Пані, а це теж любов? — запитала Валентинка.

Мама усміхнулася і сказала: — Любов — це коли твоє серце переповнюється теплом від думки про когось, і ти готовий зробити все, щоб він був щасливий.

Валентинка почала розуміти, що любов буває різною: вона може бути у бабусиній турботі, у дружбі, у теплі маминої ласки. Але вона ще не відчувала її сама.

Закінчивши читати, мама поцілувала донечку в чоло й ніжно прошепотіла: — Спи, моя люба. Я завжди поруч із тобою.

Дівчинка усміхнулася і заплющила очі, відчуваючи себе найщасливішою у світі. Валентинка тихенько залетіла у кімнату й присіла на подушку поруч із дитиною. Вона відчула, як у повітрі розлилося тепло і затишок.

— Ось вона, справжня любов, — прошепотіла Валентинка. — Вона починається тут, у маминих руках, у поцілунках і у словах, що дарують спокій і радість.

Сердечко вирішило залишитися в цій кімнаті й провести ніч разом із мамою та її донечкою. Воно вмостилося біля дівчинки, неначе оберігала її сон. Валентинка заплющила очі й теж солодко заснула, вперше відчуваючи, що знайшла те, чого так довго шукала.

А за вікном легкий сніг тихо огортав землю, нагадуючи, що любов — це найтепліше почуття, яке зігріває навіть у найхолодніші дні. І кожен, хто засинає під мамину колискову, завжди несе частинку цієї любові у своєму серці.

Мама і донечка спали, обійнявшись, а Валентинка, мріяла про те, як завтра знову розповідатиме всім у світі про силу справжньої любові.

Кінець!