Пастушок і неправда

Жив собі в одному селі маленький пастушок на ім’я Микита. Він був хлопчиком веселої вдачі, але пасти овець йому було страшенно нудно. Цілими днями він сидів на пагорбі й дивився, як вівці мирно пасуться. Інколи Микита грав на сопілці або розмовляв зі своїм другом — вірним песиком Бурчиком.

Одного дня, сидячи під старим дубом, Микита замислився: Що якби справжній вовк напав на отару? Що я тоді зроблю?Його господар, старий пастух Петро, казав: якщо прийде вовк, треба гукати людей із села, і вони допоможуть.

І тут Микиті спало на думку дещо цікавіше. Він вирішив пожартувати.

— Бурчику, а що як я покличу людей просто так? Буде весело! — засміявся він, і його очі заблищали від хитрощів.

Песик подивився на нього здивовано, але нічого не сказав. Микита схопився на ноги й побіг у село, вигукуючи:

— Вовк! Вовк! Рятуйте отару!

Селяни, почувши крик, кинули свої справи й щодуху побігли до пасовиська. Але коли вони прибігли, то не побачили жодного вовка. Лише Микиту, який заливався сміхом.

— Ой, які ви швидкі! — сміявся він. — Просто хотів перевірити, чи ви справді прийдете.

— Це не смішно, хлопче, — похитав головою старий коваль Гнат. — Не жартуй із такими речами.

Але Микита не дослухався. Через кілька днів він знову вирішив розважитися і знову закричав:

— Вовк! Вовк! Рятуйте!

Знову селяни кинулися на допомогу, і знову не знайшли нікого, крім Микити, що сміявся.

— Востаннє тобі віримо, — суворо сказав дід Петро. — Наступного разу ніхто не прийде.

Наступного вечора, коли сонце вже ховалося за лісом, з темних хащів справді вийшов страшний, сірий Вовчище. Він підкрався до отари й накинувся на овець.

Микита злякано скочив на ноги.

— Вовк! Вовк! Рятуйте! — закричав він, мчачи в село.

Але цього разу ніхто не прийшов. Селяни не повірили йому. Вони вирішили, що це знову його жарт.

А тим часом Вовк, якого всі звали Криволапом, хапав овець, а Бурчик мужньо намагався його відігнати. Але самотужки він не міг впоратися.

Наступного ранку Микита сидів біля загону, де тепер не вистачало кількох овець. Дід Петро суворо подивився на нього і сказав:

— Той, хто багато бреше, коли каже правду — йому вже не вірять.З того дня Микита більше ніколи не вигадував неправдивих історій і завжди говорив лише правду.