Настюша, Матвійко і небезпечні пригоди

Жили-були собі брат і сестричка – Матвійко та Настюша. Настюша була весела, швидка, як вітерець, а Матвійко – хоробрий, допитливий і завжди хотів бути першим.

Одного теплого літнього дня мама повела їх у парк. Настюша взяла із собою рожевий самокат із блискучими ручками, а Матвійко – свій новенький велосипед із дзвіночком. Обоє були в шоломах, але чомусь не захотіли одягати налокітники й наколінники – сказали, що їм не зручно.

– Поїхали наввипередки! – вигукнув Матвійко.

– Доганяй мене! – засміялась Настюша й помчала алеєю парку.

Вони мчали, сміялися, кружляли навколо дерев і знову наздоганяли одне одного. Але раптом Настюша різко звернула вбік, а Матвійко не встиг загальмувати. Бух! – і вони зіткнулися просто посеред доріжки.

Матвійко впав на руку, і з ліктя пішла кров. Він стис зуби, але сльозинка все ж скотилася. Настюша теж упала, та її врятували довгі штани – у неї лише синячок на колінці.

– Ай, боляче… – сказав Матвійко, тримаючись за руку.

– Я не хотіла… – прошепотіла Настюша й обняла братика.

Мама швидко підійшла, посадила їх на лавочку, обережно оглянула обох і витягла аптечку. Вона обробила рани, заклеїла пластирем і ніжно погладила обох по голівках.

– Малята мої, – сказала мама лагідно, – я дуже вас люблю. Але пам’ятайте: коли катаєшся, треба завжди одягати не тільки шолом, а й налокітники та наколінники. І не треба ганятись на швидкість, бо це небезпечно. Можна вдаритися, як ви сьогодні, або навіть збити когось іншого. У парку мають бути всі обережні.

Настюша з Матвійком кивнули. Вони зрозуміли, що мама не сварить, а дбає. І пообіцяли наступного разу одягати весь захист і не ганятися.

– Я більше не буду гнатися наввипередки, – сказав Матвійко.

– І я теж, – додала Настюша.

А потім усі троє ще довго сиділи на лавочці, їли морозиво й дивилися, як інші дітки катаються обережно й у захисному одязі.

Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець!