Найкрасивіше і найпотворніше

Марія Іванівна сказала нам:

– Діти, подумайте, що вам здається найкрасивішим у світі й що – найпотворнішим. Подумайте й напишіть про це твір.

Довго я думала, що ж найкрасивіше.

Найкрасивіше – це тендітні квіточки конвалії.

І Вони такі ніжні й ласкаві. Вони радіють, що на небі сонце. Коли дивишся на ці квітки, стає радісно. Хочеться зробити щось добре. І ще хочеться, щоб люди говорили про тебе, що ти гарна, слухняна дівчина, добра материна й батькова дочка.

Найкрасивіше – це коли люди роблять одне одному добро.

Раз було таке. Біля високого дерева на лавочці сидів старий дідусь. Він їхав автобусом і йому стало погано. Вийшов дідусь із автобуса та й сидить на лавочці. Мама запросила його додому, дала ліків, нагодувала. Дідусь відпочив, а наступного дня поїхав додому. Він їхав од сина.

А найпотворніше було ось що. У одного хлопчика померла бабуся. Стара-престара. їй дев’яносто років. І він не пішов на похорон. Та й коли хворіла – він її не перевідував. Невже йому ото не боліло? Найпотворніше, коли людина стає зла, безсердечна.