Мудра баба

Ішла одного разу дорогою стара баба. Побачила на землі тачку, підняла, подивилась. А в тачці – гроші. Подумала собі баба так; Не візьму я цих грошей, бо гроші – гріх і смерть! І кинула тачку знову на землю.

Слідом за бабою йшли два жандарми. Як помітили на дорозі тачку з грішми, здивувалися.

– Ба, чому баба гроші не взяла? – каже один.

– Бо дурна,– каже другий.

– А може, баба щось знає? – питає перший.

– Доженемо її, зазвідаємо! – відповідає другий.

Побігли за старою, догнали, питають.

– Бабко, чому ви пройшли повз тачку з грішми і не взяли її собі? Може, ви дуже багаті?

– Небагата я, небожата. Не маю й на сіль...

– Та чому ви не взяли собі бодай половину?

– Грошей мені не треба. Гроші – смерть!

Жандарми розсміялися.

– Та чи не казав я тобі, що баба неповного розуму,– сміється жандарм.

Певно, дід бив бабу по голові мішком,– регочеться другий.

Стара жінка пішла собі шляхом, а жандарми сіли на великого каменя й почали ділитися грішми. Коли вже поділилися, захотілося їм випити. Старший каже молодшому:

– Тут тобі сотня! Біжи до села, купи горілки і якоїсь закуски.

– Охоче! – відрапортував молодший, побіг швидко до корчми.

Сидить старший біля грошей, милується новими сотнями й думає собі так: Яке велике щастя! Куплю собі маєток, оженюся й буду паном. Буду жити без жури...

Тримає в руках тачку жандарм, дивиться на неї жадібними очима й думає: Добре б покласти до кишені всі грошики. Чому я мусив ділитися з молодшим? Я ж перший помітив на дорозі бабу з тачкою?

І додумався вбити того, що пішов.

А тим часом молодший жандарм вертався з горілкою. Він теж пошкодував грошей, що припадали старшому. І вирішив. Всиплю я до пляшки отрути. Так і вчинив.

Як тільки він прийшов, а старший на нього з багнетом! Вбив товариша. Лежить мертвий жандарм на дорозі, старший дивиться на нього. Стало йому не по собі. Взяв і випив трохи горілки. І тут сам упав мертвий.