Міна

Був собі дід та баба; у них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду; коли дивиться – горошина котиться по дорозі; баба взяла, вкинула у відро, прийшла додому, виливає воду та й каже своєму діду:

– Я найшла на дорозі горошину.

Дід каже:

– Дай мені, стара! Я її посаджу.

Дід взяв та й посадив під полом. Вона росте не по днях, а по годинах, і не по годинах, а по хвилинах. От виросла вона до неба, і вродились на ній стручки так рясно, що ніхто і не надивується.

От дід стереже ті стручки, та так, що цілими ночами не спить та стереже. В середу під вечір дід заснув; коли встає вранці – нема стручків.

Він каже:

– Піду до Бога, нащо він мої стручки забрав?

Та й прийшов до Бога і каже:

– Нащо ти мої стручки забрав?

Бог йому каже:

– Коли я твої стручки забрав, так на тобі за твої стручки золоті постільці[1], срібні волоки[2]. Дід узяв, подякував та й пішов; іде – коли пастух пасе коні. От вони поздоровались; пастух його питає:

– Де, діду, був?

Він каже:

– У Бога.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Дай мені їх, я тобі дам найкращого коня.

Він узяв коня, подякував та й пішов; іде та іде – коли чередник пасе череду. От вони поздоровались. Чередник його питає:

– Де ти, діду, був?

– У Бога,– каже.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Де ж вони?

– Проміняв за коня.

– Проміняй коня за вола.

Він узяв вола, подякував та й пішов; іде та йде – коли пастух пасе овечки. От вони поздоровались.

– Де ти, діду, був? – питає пастух.

– У Бога.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Де ж вони?

– Проміняв за коня.

– Де ж той кінь?

– Проміняв за вола.

– Проміняй мені вола за найкращого барана.

Він проміняв, узяв барана і пішов; іде та іде – коли свинар пасе свині. От поздоровались. Той свинар його питає:

– Де ти, діду, був?

– У Бога.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Де ж вони?

– Проміняв за коня.

– Де ж той кінь?

– Проміняв за вола.

– Де ж той віл?

– Проміняв за барана.

– Проміняй мені барана за найкращого кабана.

Дід проміняв, подякував та й пішов; іде та іде… Прийшов до міста, дивиться – коли на базарі чоловік продає шила. От вони поздоровались.

Той чоловік його питає:

– Де ти, діду, був?

Він каже:

– У Бога.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Де ж вони?

– Проміняв за коня.

– Де ж той кінь?

– Проміняв за вола.

– Де ж той віл?

– Проміняв за барана.

– Де ж той баран?

– Проміняв за кабана.

– Проміняй мені кабана за шило.

Він узяв шило, подякував та й пішов; іде та іде – коли коробейник[3] назустріч. От вони поздоровались.

Той його питає:

– Де ти. діду, був?

– У Бога.

– Що тобі Бог дав?

– Золоті постільці, срібні волоки.

– Де ж вони?

– Проміняв за коня.

– Де ж той кінь?

– Проміняв за вола.

– Де ж той віл?

– Проміняв за барана.

– Де ж той баран?

– Проміняв за кабана.

– Де ж той кабан?

– Проміняв за шило.

– Проміняй мені шило за голку.

Дід проміняв і пішов додому; став перелазити через тин та й загубив голку. Баба вибігла з хати:

– Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, був?

– У Бога.

– Що тобі, старенький, Бог дав?

– Дав мені золоті постільці, срібні волоки.

– А де ж вони?

– Проміняв за коня.

– А де ж, дідусю, коник?

– Проміняв за волика.

– А де ж, дідусю, волик?

– Проміняв за барана.

– А де ж, дідусю, баран?

– Проміняв за кабана.

– А де ж, дідусю, кабан?

– Проміняв за шило.

– А де ж, дідусю, шило?

– Проміняв за голку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, та став лізти через тин та й загубив.

– Я рада, що ти сам прийшов!

Обнялись, поцілувались і пішли в хату.

Примітки:

Постоли – селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви. Волока – мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на ногах. Коробейник – мандрівний продавець дрібного краму.