Мавпочка і горіхи

Стрибала мавпочка Рірі

По лісі на дозвіллі.

Аж глядь – на пальмі угорі

Висять горіхи спілі.

Що довго думать? В туго ж мить,

Залізши спритно вгору,

На пальмі мавпа вже сидить

І рве горіхи скоро.

Зриває й кидає униз.

Летять в траву горіхи,

А їх багато! Цілий віз!

Ото вже буде втіхи!..

Спустилась мавпа з висоти,

Докупи все зібрала,

Сплела два пальмові листи

Й на них горіхи склала.

Припасувала до ладу

Та й підняла на плечі.

А їй папуга Какаду

Гукає не до речі:

– Гай-гай, ти стільки не бери!

Хіба ж тобі під силу?!

– Та я, – відказує Рірі, –

І це й не таке б носила!

Я заберу горіхи всі,

Додому всі приставлю!

Тобі, хоч скільки не проси,

Нічого не зоставлю!

От бачиш, я спокійно йду! –

І мавпа крок за кроком

Пішла собі... А Какаду

Слідкує заздрим оком.

Коли це враз один горіх

Схитнувся, ворухнувся

Та й покотився з пліч до ніг

І десь в траві крутнувся.

– Рятуйте! – скрикнула Рірі

Й схопить його хотіла.

Але за ним ще два чи три

Додолу полетіли!..

Рірі не знає, що робить.

– Лови! Держи! Ой, лихо! –

Аж тут усі в єдину мить

Розсипались горіхи!

Та й покотились, як на сміх,

Туди, де річка бігла,

І попливли!.. І мавпа їх

Здогнати вже не встигла.

Іде, бреде назад Рірі,

З невдачі сльози ллються,

Та ще й папуги угорі

Белькочуть і сміються.