Маша та ведмідь – У лісі не кричать

Маша та ведмідь вирушили до лісу, щоб послухати, як чудово співають пташки. Ведмідь хотів навчити Машу, як розпізнавати пташок за їхнім співом. Вони сіли на камінь, прогрітий сонечком, та слухали.

“Ку-ку, ку-ку, ку-ку,” линуло тихим лісом.

“Це зозуля,” прошепотіла Маша.

Ведмідь кивнув головою. Потім підняв палець. Маша прислухалася. З краю лісу до них долинав чудовий мелодійний пташиний голос, наче хтось грав на флейті.

“Соловейко?”

Ведмідь замахав головою і написав у землі паличкою ДРІЗД.

“Не знала, що він так гарно співає.”

Раптом його спів змінився на попереджувальне тік-тік-тік. Перш ніж Маша встигла запитати, що змусило дрозда так змінити ноту, почувся інший голос. Який точно не належав жодному з птахів.

“Ура, ура! Я знайшов гриб, Олеже!”

Ведмідь опустив вуха до голови. Такий крик у лісі? Ну що це таке!

“Я маю тільки якийсь порох, Миколко,” кричав через пів лісу другий голос.

“Ух ти, глянь! Тут росте дерево!”

“Так ти ж у лісі, друже, ” відповідав другий голос знову криком через пів лісу.

“Ну так, але це таке закручене. Виглядає як моя бабуся.”

До Маші та ведмедя підскочила білка. Вона була вся налякана.

“Що за галас? Це розбудило мене. У лісі ж не кричать так.”

“Вони порушили нам слухання пташок. Чути лише їх, а всі птахи воліли кудись відлетіти,” поскаржилася Маша білці.

“З цим треба щось робити. Не можна дозволити кожному прийти в ліс і закричати. Як ми і інші тварини в лісі маємо до цього ставитися?” обурилася білка.

Ведмідь кивнув, і всі троє почали домовлятися, як покарати тих двох “крикливих пташок”. Ведмідь поставив кілька грибів на галявині в моху. Там вони засіли в засідці. І недовго довелося чекати.

“О, краса, який гриб! Олеже, гайда сюди!”

“Гриби? Гриби! Не брешеш?”

“Не брешу, правда. Біжи та подивись сам.”

Обоє галасливі хлопці зібрались довкола грибів. Але ще не встигли їх зібрати. Як ведмідь вискочив і поклав кіготь перед пащею, щоб натякнути, що вони мають мовчати. Але хлопці злякалися та почали кричати. Тоді підбігла білка і кожному всунула до рота шишки. І раптом стало тихо!

“У лісі не кричать!” насварила хлопців Маша.

Хлопці лише витріщали очі та не розуміли, що відбувається.

“Якщо ще раз будете лякати тварин, замкнемо ваші роти чимось набагато гіршим, ніж шишка,” підкреслила білка. “А тепер біжіть додому та скажіть усім, що в лісі кричати не можна.”

Хлопці слухняно кивнули та побігли додому. Про гриби зовсім забули. Коли наступного разу хлопці вирушили в ліс, вони йшли ледь торкаючись землі та ледь чутно шепотіли. Маша та ведмідь так могли спокійно слухати пташок, а білка спати на своїй улюбленій гілці. Хлопці підкреслили, що коли в лісі не кричать, то можна слухати спів пташок та шум дерев, і це була найкрасивіша музика, яку вони коли-небудь чули.