Маленьке зелене жабенятко

На купині посеред болота сиділи жабенята й квакали. На листок латаття видерлося одне дуже маленьке жабенятко.

– Скоро ви всі виростете і станете жабами, – сказало воно своїм братикам і сестричкам.

– Ква-ква, ква-ква! – погодилися жабенята.

– А от я вирішило, що буду ведмедем, – гордо повідомило маленьке жабенятко. – Величезним зеленим ведмедем!

Жабенята на болотній купині замовкли. Нарешті одне з них запитало в маленького жабенятка:

– І що ж ти робитимеш, коли станеш величезним зеленим ведмедем?

– Ква! – закотило очі жабенятко. – Коли я стану ведмедем, я виберу найбільшу калюжу, стрибну туди і заквакаю голосніше за всіх: Ква-ква-ква! Ква-ква!! Ква-ква-ква-ква-ква!!!

Маленьке жабенятко стрибнуло на найбільшу купину, озирнулося навсібіч і гордо зауважило:

– Тепер вище за мене тільки птахи!

Сіра хмаринка затулила Сонце. Перша дощова крапля впала на землю:

– Ква!

А за першою краплею впала друга:

– Ква!

І третя:

– Ква!

– Ква-ква-ква! – радісно відгукнулося з-під болотної купини маленьке жабенятко. – Чую-чую! Йду-йду! Егей! Пострибаймо!

Маленьке жабенятко сиділо на листку латаття. Воно звісило лапки у воду і бовтало ними: буль-буль-буль! Виходили хвилі.

А ще жабенятко надувало щоки і дмухало щосили: У-у-у-уф! У-у-уф! Виходив вітер.

Поруч пропливало інше жабеня.

– Що це ти робиш? – запитало воно.

– Та це у мене тут океан, – пояснило маленьке жабенятко. – Будь обережнішим, ките-кашалоте! Штормить!

На берег річки прийшов лось. Він нахилив голову і став шумно, великими ковтками пити воду.

– Гей, рогатий! – закричало лосю маленьке жабенятко. – Це не твоя річка! Вона впадає в наше болото! Ти вип'єш всю воду!

Лось навіть вухом не повів, скільки жабеня не кричало.

– Ну, добре, – сказало тоді жабенятко. – Попий ще трохи, якщо хочеш. А як хто запитає, відповідай, що це я тобі дозволило!

Маленьке жабенятко ляснуло лапкою по воді. Високо розлетілися навсібіч дрібні бризки, і серед цих бризок на мить виникла крихітна веселка.

Жабенятко здивувалося. Воно ще раз ляснуло лапкою по воді, вже сильніше. І знову навсібіч полетіли бризки, і знову з'явилася маленька веселка.

– Оце дива! – ахнуло жабенятко. – От виросту, стану великою жабою, тоді зроблю веселку для всіх, на півнеба!

Прилетіли дві пташки, сіли на гнучку гілку старої вільхи і голосно защебетали.

Маленьке жабенятко причаїлося за купиною і слухало. Коли птахи спурхнули й полетіли, жабенятко сказало само до себе:

– Як смішно вони квакають! Ані слова не розібрати!

Вісімнадцять жабенят посперечалися, хто першим допливе від берега до великого листка латаття.

Маленьке жабенятко припливло останнє. Побачивши, що всі його брати й сестрички вже на місці, воно радісно закричало:

– Ура-ква-ква! Наші перемогли! Жаби – вони найшвидші!