Кошеня на ім'я Гав

Самі неприємності

На горищі жило кошеня на ім'я Гав. Воно було руде. Коли сусідський кіт дізнався, що рудого кошеня звуть Гав, він почухав спинку об димар сусідського будинку і сказав:

– Я б не радив кошеняті з таким ім'ям спускатися у двір. У дворі на кошеня з таким ім'ям чекають самі неприємності.

Кошеня Гав це почуло і подумало: "Що це за неприємності, і навіщо вони на мене чекають?".

Гав одразу ж спустився у двір та уважно оглянув усі закутки – ніде ніяких неприємностей не було.

В цей час у двір вийшов великий пес. Він побачив Гава і подумав: "Ось йде руде кошеня. Щось раніше я його не помічав".

– Агов, ти, рудий, – покликав пес, – як тебе звати?

– Гав! – сказало кошеня.

– Щоооо?! – здивувався собака.

– Гав!

– Ах ти ще дражнитися! – закричав собака та погнався за кошеням так швидко, що ледве його не впіймав.

Коли кошеня Гав прибігло на своє горище, сусідський кіт спитав його:

– Ну що, переконався, що у дворі на тебе чекають неприємності?

– Ні, – сказало кошеня, – не переконався. Я їх шукав, шукав і вже майже зовсім знайшов, але мене собака прогнав.

Схоже ім'я Песик бігав по двору і голосно гавкав:

– Гав-гав-гав!

Кошеня Гав прокинулося на горищі та вискочило через горищнє віконце на дах.

– Ти чого? – закричало кошеня цуценяті.

– Я!? – зупинилося щеня, – я нічого.

– Навіщо ж ти мене кличеш? – запитав Гав.

– Я тебе не кличу.

– Чого ж ти кричиш: "Гав! Гав!" – образилося кошеня.

– Це я просто так гавкаю, – хихикнуло щеня. – Я не винен, що в тебе ім'я схоже.

– Ну, гаразд, – подумало кошеня та сіло на краю даху.

Песик побігав, побігав по двору, і йому захотілося пограти в схованки.

– Гей, Гав! – покликало щеня. – Іди сюди, пограємо!

Гав не озивався. Щеня гукало, гукало, але Гав сидів як ні в чому не бувало. Довелося цуценяті підніматися нагору.

– Ти що, не чуєш, як я тебе кличу? – запитало щеня, коли вибралося на дах з горищнього віконця.

– Ааа! Це ти мене кличеш, – здивувалося кошеня. – А я думав, ти просто так гавкаєш.

Тінь усе розуміє Кошеня вийшло у двір і побачило, що біля його лап лежить маленька тінь.

– Здрастуй! – зраділо кошеня. – Хочеш, пограємо?

Тінь мовчала.

– Що ж ти не відповідаєш? – сказало кошеня. – Давай я буду тебе наздоганяти, а ти тікай.

І кошеня помчало через двір. Тінь побігла попереду і бігла дуже швидко. Кошеня так і не змогло її зловити. Воно добігло до сусідського будинку та зупинилося.

– Тепер, – сказало кошеня, – я буду тікати, а ти доганяй.

Тінь побігла ззаду і, напевно, дуже старалася, але кошеня все ж таки не впіймала.

– Не наздогнала! Не наздогнала! – закричало кошеня і зупинилося, тому що добігло до свого будинку.

Тінь теж зупинилася.

– З ким це ти розмовляєш? – запитало в кошенятка щеня, що вийшло з під'їзду.

– З тінню, – відповіло кошеня.

– Хіба тінь вміє розмовляти?

– Не вміє, – сказало кошеня. – Але вона все розуміє.

Спускатися легше Щеня прибігло на горище в гості до кошеняти, сіло та висолопило язика.

– Ти чого, – запитало кошеня Гав, – язика висолопив?

– Я втомився, – відповіло щеня. – Високо до тебе підніматися. Краще ти до мене в гості приходь. Тобі легше.

– Чому мені легше?

– Тому що ти живеш нагорі, а я – внизу. До тебе треба підніматися, а ти можеш спускатися до мене. А спускатися завжди легше, ніж підніматися. Хіба не вірно?

– Вірно, – сказало кошеня. – Тільки щось тут не так.

– Все так.

– Зачекай, дай подумати.

– Чого тут думати?

– Ти не зовсім правий, – сказало кошеня. – Спускатися легше, тільки ти забув, що мені потім треба назад на горище підніматися.

– Все одно я правий, – сказав песик. – Назад йти тобі важче, а приходити легше. Ось ти й приходь.

Де краще боятися Дощ гучно стукотів по даху. Кошеня Гав сиділо на своєму горищі та боялося. А до нього в гості прийшло щеня з першого поверху.

– Гав, – покликало щеня, – де ти?

– Я тут, – відповів Гав з самого далекого кута горища.

– Що ти робиш?

– Боюся дощу.

– Давай разом боятися, – запропонувало щеня, сіло поруч з кошеням, і вони стали боятися разом.

Щеня послухало, послухало, як стукає дощ, і йому справді стало страшно.

– Знаєш що, – сказав песик, – ходімо краще вниз боятися.

Кошеня і цуценя спустилися на перший поверх та посідали на найнижчій сходинці.

– Ні, – сказав Гав, – тут дощу зовсім не чути, і тому боятися нецікаво. Я краще піду та побоюся на горищі.

Вище за будинок – Ти можеш стрибнути вище за будинок? – запитало в кошеняти щеня.

– Ні, – сказало кошеня Гав, – так високо я не вмію.

– А я вмію.

– Ти?

– Я!

– Не може цього бути, – не повірило кошеня. – Ану стрибни.

Цуценя підстрибнуло.

– Хааа! І це ти називаєш вище за будинок, – засміялося кошеня. – Це ж нижче за лавочку.

– Не важливо, – сказав песик. – Будинок навіть вище за лавочку стрибнути не може, тому що він взагалі ніколи не стрибає. От виходить, що я стрибаю вище за будинок.

Середина сосиски Кошеня Гав і щеня зібралися поснідати, але на двох у них була тільки одна сосиска.

– Як же ми її ділитимемо? – запитав песик.

– Дуже просто, – сказало кошеня. – Те, що від початку до середини сосиски, буде тобі, а від середини до кінця – мені.

Щеня подумало і зітхнуло.

– Ні, так не вийде.

– Чому не вийде?

– Тому що ми не знаємо, де у сосиски кінець, а де початок. А значить, і середину не знайдемо.

– Справді, – погодилося кошеня, – не знаємо. Тоді давай так: ти почнеш їсти сосиску з одного боку, а я – з іншого. Там, де ми зустрінемось, там і буде середина.

– Добре, – погодилося щеня, і вони почали їсти.

Коли їхні носи зіткнулися, щеня сказало:

– Щось ми дуже швидко зустрілися. Ти впевнений, що середина сосиски саме в цьому місці?

– Тепер уже байдуже, – сказало кошеня. – Все одно ніяких інших місць у сосиски не залишилося.

Так нечесно

Щеня і кошеня грали у дворі в ловитки. А сусідський кіт ходив по своєму сусідському даху й обурювався:

– Що це за дружба між щеням і кошеням? Не може бути ніякої дружби! Все одно щеня коли-небудь стане дорослим собакою, а кошеня – котом. А як кішка з собакою живуть, давно відомо. Ти, Гав, запам'ятай: згодом твій друг весь час ганятиметься за тобою, а ти – завжди тікатимеш.

Щеня почуло і сказало кошеняті:

– Чому це я буду весь час за тобою ганятися? Так в ловитки грати нечесно. Я хочу по черзі. Спочатку я за тобою, а потім ти за мною.

Добре захована котлета Щеня принесло на горище котлету, поклало її в куточок і сказало кошеняті:

– Подивись, будь ласка, щоб ніхто не потягнув мою котлету. Я трохи пограю у дворі, а потім прийду та з'їм її.

– Добре, – сказало кошеня, і цуценя побігло.

Щеня грало у дворі та раптом побачило, що з під'їзду виходить кошеня Гав.

– Гав, – захвилювалося щеня, – що ж ти залишив мою котлету без нагляду?

– Я її сховав! – відповів Гав.

– А раптом її хто-небудь знайде?

– Не хвилюйся! – впевнено відповів Гав. – Я її дуже добре сховав. Я її з'їв.

Мене немає вдома Кошеня пішло у гості до щеняти, але по дорозі зустріло його самого.

– Привіт, – сказав песик, – куди це ти йдеш?

– До тебе в гості.

– На жаль, – сказав песик, – мене немає вдома.

– А де ти?

– Я пішов до тебе в гості.

– Зрозуміло, – сказало кошеня Гав. – Тільки мене теж немає вдома.

– А ти де?

– Я в гості до тебе йду.

– Дуже шкода, – сказав песик, – ні тебе, ні мене немає вдома. Що ж нам робити?

– Доведеться почекати, – зітхнуло кошеня. – Давай поки пограємо у дворі та почекаємо. Може, хтось із нас повернеться додому.

Таємна мова – Іди сюди! – закричало щеня кошеняті. – Я щось придумав!

– Що ти придумав? – запитав Гав.

– Я придумав таємну мову.

– А навіщо таємну? – здивувався Гав.

– Щоб ми могли розмовляти, і ніхто нас не розумів.

– Це добре! – зрадів Гав. – Скажи-но мені щось своєю таємною мовою.

– Кука маркука балям барабука! – сказало щеня.

– Дуже таємно, – похвалив Гав, – нічого не зрозуміло.

– А тепер, – сказав песик, – давай я тобі на вушко скажу, що це означає «кука маркука».

– Не треба! – сказав Гав. – Не кажи.

– Чому не треба? – здивувався песик.

– Тому що таємно! – сказало кошеня Гав. – Тож нехай і буде таємно. Нехай ніколи нікому нічого не буде зрозуміло. Навіть мені. Тоді в нас буде справжня абсолютно таємна мова.

Відлуння

Кошеня Гав і щеня грали в луну. Вони кричали у водостічну трубу слова, а з труби назад вискакували кінчики слів.

– Молоко! – закричало кошеня, і з труби вилетіло: «око...»

– Чуєш, – зраділо кошеня, – око. Тепер ти щось крикни.

– Ковбаса! – закричало щеня, а з труби вилетіло: «Оса».

– Оса, – сказав Гав, – може вкусити.

– Не хвилюйся, – заспокоїло його щеня, – це ж тільки луна. А тепер давай крикнемо «котлета».

– Не варто, – сказало кошеня, – це слово негарне. У ньому «ррр» немає.

– Ну тоді «гуркіт» – тут гучна «р».

– Годиться, – погодилося кошеня і закричало щосили в трубу: – Гуррркіт!!!

Тут в трубі справді щось загуркотіло, загриміло, і звідти вилетів сусідський кіт. Він сидів на даху біля самого краю труби, підслуховував і ненароком впав у трубу.

Щеня і кошеня кинулися тікати та схаменулися лише на горищі. Коли Гав віддихався, він сказав:

– Нічого дивного. Я крикнув: «Гур-кіт!», от з труби і вилетів кіт.

Нова гра – Я придумав нову гру, – сказало цуценяті кошеня Гав.

– Яку?

– Ти загадуєш число, і я загадую, у кого число більше, той і виграв.

– Цікаво, – сказав песик. – Давай пограємо.

– Давай. Загадуй число.

– Загадав, – сказав песик.

– Скільки ти загадав?

– П'ять!

– У мене більше, – сказало кошеня. – Я загадав шість.

– Давай ще раз, – запропонувало щеня.

– Давай. Скільки тепер ти загадав?

– Тепер я загадав сто.

– А я двісті.

– Значить, ти знову виграв.

– Знову.

Щеня і кошеня грали довго, але кожного разу вигравало кошеня.

– Що це ти весь час виграєш, – запитав песик.

– А мені в цю гру завжди щастить, – відповіло кошеня.