Коли не хочеться сякатися

І настала зима. У календарі з’явився місяць грудень, і на вулиці почало підмерзати. Тут і там вже падала перша сніжинка, і тут і там на даху з’являлися перші бурульки. А іноді десь з’являлася і бурулька з носа у когось. Наприклад, у Гриші.

Гриша був добрим хлопчиком. Його кучеряве руде волосся закручувалося в усі боки, а його усмішку прикрашали красиві білі та рівні зуби. На обличчі у нього грали милі веснянки. Він був милим і усміхненим. Тільки у нього завжди була сопля під носом.

І так часто чув, як мама кликала його: «Гришо, висякайся!» Мама казала йому це кілька разів на день. Але для Гриші було зручніше витерти соплі в рукав, ніж висякатися. Це було швидше, не потрібно було нікуди йти за хустинкою і не потрібно було сурмити в неї, як слон. Тож він просто протирав ніс кінцем рукава, і все.

Одного разу, коли рукави вже були досить мокрі, він все ж вирішив добре висякатися. Він взяв хустинку, і коли вже підносив її до носа, почув: «Ну нарешті! Засурми добре, подуй у мене, вірю, що ти вмієш.» Гинек подивився на хустинку і каже: «Що? Це ти? Ти говориш?» Ти живеш?“ „Так,“ відповіла хустинка. „Так, я живу і так, я говорю. Мене чують лише діти, які мають нежить і які мене потребують. Інші ні. Гинек, спробуй якнайсильніше подути, і побачиш, яку мелодію ми створимо. Це буде весело.“

Спочатку Гриша не хотів, але потім став цікавим. Невже хустинка справді вміє заграти мелодію, коли він сякається? І так він вдихнув і спробував. Гриша подув з усіх сил у хустинку і раптом почув: „Ту, тату, Ту!“ Хустинка справді грала мелодію. Це було весело. Гриша був у захваті.

Відтоді він більше не витерся в рукав. Він мав їх обидва гарні та чисті. Краще було висякатися. З такою хустинкою, це було легко, як ляпас. За кілька днів Гриша вже не мав повного носа. Тому що часто сякався, то соплі швидше зникали з носа.

Коли Гриша клав випрану та складену хустинку в шухляду, він тихо прошепотів: «До наступного разу, друже. Тепер нежить мене не буде так дратувати. Я буду чекати на тебе, коли ми знову затрубимо.» Але хустинка вже не відповіла. Гриша вже не мав нежитю, і тому хустинка вже не говорила. Хлопець, однак, знав, що коли знову потече сопель з носа, він може розраховувати на свого друга хустинку.