Кмітливий осел і незграбний Вовк

Одного разу осел на ім’я Вухань пасся на лузі поблизу лісу. Та раптом він помітив, як у тіні дерев хтось ховається. Це був вовк на ім’я Гризун, який тихо крадькома наближався до нього.

Вухань одразу зрозумів, що Вовк задумав його з’їсти, і швидко придумав план. Він почав кульгати, немов його копито було сильно пошкоджене, і застогнав від болю.

— Що з тобою, осле? — зупинився Вовк і запитав, прикидаючись турботливим.

— Ой, лишенько! — простогнав Вухань. — Я наступив на гострий терен і не можу йти. Благаю, допоможи мені витягти його! Якщо не витягнеш, той терен застрягне у твоєму горлі, коли ти мене з’їси, — додав він хитро.

Вовк замислився. Ну що ж, осел має рацію, не хочеться вдавитися колючкою під час обіду, — подумав він і підійшов ближче.

— Підійми копито, — сказав Гризун, готуючись витягати уявний терен.

Вухань підняв ногу, і Вовк почав уважно дивитися на копито, ретельно шукаючи терен, але так і не знайшов. І саме в ту мить Вухань як дав копитцем вовку прямо в груди!

Гризун відлетів на кілька метрів, перекинувся і звалився на землю, ледве підвівся, тримаючись за бік від болю. А Вухань, поки Вовк приходив до тями, щодуху помчав до найближчого села.

— Оце мені так і треба! — пробурмотів Гризун, ховаючись у кущах. — Я ж вовк, не лікар!