Казка від білочки: Куди ж я поділа свій горішок?

Привіт! Мене звати білочка Забудька, і якщо чесно… я постійно все забуваю! Учора я заховала свій найсмачніший горішок — а сьогодні вже не можу згадати, де саме. Чи під дубом? Чи під березою? А може, то був кущ ліщини? Ех, моя голівко пухнаста!

Біжу я стежкою, обтрушую з хвоста листя і бурмочу собі під ніс: — Треба знайти той горішок, бо без нього взимку буде біда!

Тут зустрічаю їжака Михасика. Він саме котив яблуко до своєї хатки.

— Привіт, Забудько! — сміється їжачок. — Знову загубила щось? — Та я ж тільки один горішок сховала, а вже не пам’ятаю де! — зітхаю. — Ти не бачив десь поруч ямку з горішком? — Ха-ха! — пирснув Михасик. — Якщо кожного разу закопуватимеш, а потім забуватимеш, то, дивись, у тебе скоро власний гай виросте! Я тільки покрутила хвостом і побігла далі, бо ж мені не до сміху — я ж справді не пам’ятаю!

Ввечері я зустріла голуба Пилипа, який прогулювався алеєю.

— Що, білочко, знову щось шукаєш? — Ех, Пилипе, я ніколи не можу знайти свої горішки! — А ти не думала, що, може, це навіть добре? — підморгнув він. — Як це добре? Я ж без них узимку голодна буду! — А пам’ятаєш, як торік ти теж усе позакопувала й забула? — Та пам’ятаю… точніше… ні, не дуже. — Отож! Завдяки тобі з тих жолудів і горіхів виросли молоді деревця! Цілий ліс від білочок Забудьок!

Я аж присіла від здивування. — То виходить, моя забудькуватість — корисна? — Ще й яка! — усміхнувся голуб. — Ти — справжня лісова садівниця!

Отак я зрозуміла: іноді забувати — не так уже й погано. Бо завдяки мені тепер у нашому лісі є нові дуби, каштани й ліщини! Але, знаєте, що я все ж намагаюся пам’ятати? Те, що каже мама-білочка! Бо якщо забуду надягти шапочку чи допомогти прибрати в дуплі — от тоді вже точно буде ой-ой-ой!

І ще хочу вам сказати, діти: взимку не забувайте годувати білочок у парку! Бо хто знає — може, ми знову не згадаємо, де наші горішки закопані.

От така я, білочка Забудька — трохи смішна, трохи розгублена, але щаслива, бо з моїх забутих запасів росте цілий новий ліс.

Кінець!

Іноді забувати — не страшно, адже навіть з помилок може вирости щось гарне. Саме забудькуватість білочки створила цілий ліс! Але важливо пам’ятати про головне — слухати маму, бути уважним і добрим до інших.

Нехай ця казка навчить не засмучуватись через дрібні забудькуватості, а бачити добро навіть у помилках. І пам’ятайте — іноді найкращі ліси виростають саме з забутих горішків! 🌳