Казка про весну: Як весна ліс розбудила

У глибокому, дрімучому лісі, де дерева стояли високо, а струмочки дзюркотіли між моховитими каменями, настав час пробудження. Після довгої холодної зими до лісу прийшла весна. Сонечко лагідно пригрівало землю, сніг танув, а перші бруньки сором’язливо визирали з гілочок.

У старому дуплі великого дуба жила маленька білочка на ім’я Ласка. Вона була прудка, допитлива та завжди привітна. Того ранку Ласка висунула свій руденький носик з дупла й вдихнула свіже весняне повітря.

— Ой, як гарно! — радісно вигукнула вона. — Весна прийшла!

— Весна? — почулося знизу. То був їжачок Крутень, який саме виліз зі своєї хатинки під корінням старої липи. — А я думав, що це мені наснилося…

— Ні, Крутеньку, вже теплішає, слухай, як дзюркоче струмочок! — Ласка застрибала по гілках. — Ходімо будити всіх!

— Гарна думка! — погодився їжачок, потираючи носика.

Вони першими зайшли до барлогу ведмежати Потапчика. Він ще міцно спав, похропуючи.

— Потапчику, прокидайся! Весна прийшла! — кликала Ласка.

— Ну ще трохи… — пробурмотів ведмежа, натягуючи лапою мохову ковдру.

— Хіба можна спати, коли в лісі пахне весною? — усміхнувся їжачок і доторкнувся носиком до Потапчикового вуха.

— Весна? — Потапчик розплющив одне око. — Правда? Ну тоді я… я ще трохи посплю! — він солодко потягнувся.

Ласка лукаво усміхнулася.

— Якщо не прокинешся, то пропустиш перші проліски!

— Проліски? — Потапчик миттю підхопився. — Я йду з вами!

Так веселі друзі рушили далі. По дорозі вони будили всіх мешканців лісу. Сонну жабку Квакушу, яка ховалася під листочками, лісову мишку Шурхотушку, яка ще куняла у своєму теплому гніздечку.

Сонечко піднімалося все вище, освітлюючи ніжні квіти й молоді паростки трави. Ліс оживав. Усі тваринки раділи весні, допомагали одна одній прибирати свої домівки та шукати їжу.

— Яка ж весна чудова! — зітхнув Потапчик, гріючись під сонячним промінням.

— Весна — це початок нового життя, — мудро мовив їжачок Крутень.

— А ще весна — це дружба! — підхопила Ласка. — Бо разом зустрічати її набагато веселіше!

Усі погодилися й весело засміялися. Відтоді кожної весни друзі прокидалися разом, щоб зустріти перші сонячні промені та радіти новому життю, яке народжувалося у їхньому чарівному лісі.

Кінець!