Грицько своє щастя проспав

Жив собі в одному селі парубок Грицько. Був він такий ледачий, що якби надворі дощ ішов, а йому через поріг переступити треба було, щоб не змокнути, то він би краще до нитки змок, а з місця не зрушив. Усі люди в полі орють, сіють, а Грицько лежить під старою грушею, рота роззявив і чекає, поки туди стиглий плід сам упаде.

Якось пішов селом поголос, що в найкоротшу літню ніч над їхнім краєм пролітатиме золота Птаха-Доля. Хто її побачить і хоча б одну пір'їну зловить, до того справжнє щастя і великий достаток у двір прийдуть. Але була одна сувора умова: щастя дається лише тому, хто тієї ночі не спить і до самісінького сходу сонця чесно працює.

– Оце так новина! – зрадів Грицько, аж підскочив. – Навіщо мені спину гнути все життя? Зловлю пір'їну, і все далі само зробиться!

Настала чарівна ніч. Усе село не спить: дівчата вінки плетуть, хлопці багаття палять, старі люди сіті на річці лагодять. Грицько теж вийшов на подвір'я. Взяв у руки важкі граблі, щоб удати перед Птахою, ніби сіно ворушить. Постояв так хвилину, позіхнув, аж щелепа хруснула, та й кинув граблі на землю.

– Ні, так діла не буде, – пробурмотів парубок. – Сяду я краще під копою сіна, там м'якіше свого щастя чекати.

Сів Грицько, сперся спиною на запашне сіно, а очі самі собою злипаються. Аж тут іде повз його двір сусідка Оксанка з повними відрами свіжої води.

– Гей, Грицю! – гукає дівчина. – Чого це ти всівся? Дивись, проспиш свою Долю, бо вона ледачих ох як не любить!

– Іди своєю дорогою, сороко! – ліниво відмахнувся Грицько. – Я тільки на одну хвилинку очі примружу, щоб відпочити і краще в темряві бачити.

Та тільки-но він склепив повіки, як заснув мертвим сном, ще й хропти почав на все село. А якраз перед самісіньким світанком небо спалахнуло теплим золотим світлом. Пролетіла над селом чарівна Птаха і впустила осяйну пір'їну прямісінько на Грицькове подвір'я. Пір'їна впала йому просто на ніс, полоскотала, злетіла від його могутнього хропіння і тихенько попливла за вітром до сусіднього двору, просто в натруджені руки працьовитої Оксанки.

Прокинувся Грицько, коли вже сонце високо стояло і припікало в лисину. Дивиться – а в Оксанки двір наче оновився, все цвіте, сяє і радістю дихає. Зрозумів тоді парубок, що своє найбільше в житті диво він просто прохропів у сіні.

Відтоді старі люди так і кажуть: щастя в м'яких подушках ніколи не знайдеш, бо воно приходить лише до тих, хто його на ногах зустрічає і власними руками будує.