Горобець і Пес

Жив собі раз один чоловік. А в нього був старий пес. Коли пес зовсім постарів, чоловік його прогнав.

Побіг пес дорогою. Бачить: у пилюці купається горобець. Почав підкрадатися, хотів би спіймати того горобця. Хочеш мене з’їсти?–питає горобець.

– Хочу, бо дуже голодний.

– Не їж мене. Якщо ти голодний, то ходи зі мною у село і там наїсися.

Підійшли до села.

– Почекай, я підлечу й побачу, що хто робить,– каже горобець.

Підлетів і побачив, що жінка колотить масло.

Питає він пса:

– Чи будеш їсти масло?

– Ой-йой, чи буду!

– То ходи зі мною…

Прийшли під ворота

– Тут трохи почекай, а я піду пхатися жінці в очі. Вона кинеться за мною, а ти зайди у двір і їж собі масло… Я з жінкою зайду аж до хати. Вона буде ловити мене. Я сяду на вікно. Жінка з решетом підскочить, ударить по вікну й розіб’є скло – і я вилечу.

Так і було… Потя жінці тичеться у вічі. Жінка думає собі: Як би я тебе до хижі задурила?– і помалу, помалу – до хати…

А пес тим часом скочив і їсть масло. Потя, як побачило, що пес уже наївся, сіло на вікно. Жінка з решетом – на нього. Ударила і розбила скло, почала дуже лаяти.

А пес і горобець пішли собі далі.

Вийшли на поле.

– Ну, тепер ти будеш мене доглядати, аби я наївся,– каже горобець.

Поки він надзьобав пшениці, пес знову зголоднів.

– Я знову голодний.

– Ну, ходімо в село, й будеш їсти.

Коло села потя підлетіло і побачило, що чоловік і жінка на дворі засолюють м’ясо. Питає:

– Любиш м’ясо?

– О-йой, чи люблю!

– Ну, ходи зі мною…

Прийшли під ворота. Пес тут залишився, а горобець тичеться у вічі чоловікові і жінці. Обганяються і лають:

– Що за чорт?.. Треба заманити його в хату!

Горобець того й чекав – залетів у хату. Почали його ловити по стінах решетом і ситом.

А тим часом пес смакує м’ясо Коли добре наївся, взяв великий кусок і тягне на вулицю.

А потя побачило, що пес уже ситий, і сіло на вікно. Жінка ситом – по вікну і розбила скло. І потя вилетіло…

Вибігли на двір. Бачать, пес поїв шинку, а другу поніс.

Дивується чоловік:

– Що то за горобець? То не горобець, а наше нещастя… Стільки м’яса поїв пес!

А потя і пес вибігли на поле. Говорить пес:

– Ну, тепер я ситий. Лиш сміятися хочу!

– Тоді вернімося в село, і будеш сміятися.

Коло села потя підлетіло і бачить: у попа люди ціпами жито молотять, а піп стоїть і командує.

Потя полетіло у двір і почало попові докучати. Піп гойкає:

– Люди, бийте потя! Що за душа сідає мені на голову?

– Та як бити потя на вашій голові?

Айбо піп кричить:

– Не дивіться на мою голову, бийте!

Люди б’ють ціпами попа по голові…

Пес під воротами сміється.

Доти попа били-молотили, що почали на нього води лити.

Пес перестав журитися. З горобцем,– подумав він,– я не пропаду.

Так вони ходили і далі по світу.