Чим хата багата. Розділ №11 – Де дуби, там і гриби

На краю села, між ріденьких хащаків глоду й тернини, а ще буйних, у зріст коня, полинів, ріс дуб.

Скільки дубові років, не знав ніхто. Казали тільки, що він з'явився на білий світ у давню давнину, коли ще й села не було. Стовбур у дуба був шкарубкий і грубий, десь у три обіймища. А гілля густе й кучеряве.

В літню спеку дуб давав людям прохолоду. Ховав від зливи. А ще родив жолуді. Жолуді були великі-превеликі. З Денисків кулак. Восени лісники назбирували їх два повних лантухи й вирощували для розсади манюні дубочки – шкілку.

Якось Дениско з дідусем везли в городню бригаду бочкою воду. Коли бачать: на дубі гусінь. І стільки її, тої гусені, аж кишить!

– А добра б тобі не було! – цвьохнув батогом дідусь. – Об'їсть усе листя й спасибі не скаже. А воно ж, як ото мовиться, де дуби, там і гриби. – Дідусь зупинив Гнідка, обійшов довкіл дуба, скрушно похитав головою: – Здавалось би, Дениску, он який велет! Стеменне цар-дерево. А миршава кузька може його занапастити. Значить, тут наша підмога потрібна. Гайда-но, зробимо так: поки я завезу воду, ти проскоч додому та принеси заступа й ряднину...

Через півгодини Дениско з дідусем були вже за річкою. А там посадка. А в посадці – повно рудої мурашви.

Вони облюбували невеличкий, ще молодий мурашник. З усіх боків обережно обкопали його, і весь мурашиний рід разом із муравлинням опинився у відрі.

Мурахам це ой як не сподобалось! Вони занервували, заметушилися. Чимало їх встигло чкурнути навтьоки. Але дідусь із Дениском щільно обв'язали відро рядниною і без клопотів переселили мурашник під дуба.

Щоб ніхто не заподіяв мурахам ніякої кривди – ні дятел, що любить поласувати мурашиними подушечками, ні дикі веприки, що їдять геть усе без розбору, дідусь напнув над мурашником невеличкого, із залізної сітки намета.

Дениско теж не бив байдиків. Він приніс із посадки кілька відер соснових голок. Тепер мурахи мали з чого розбудовувати собі хату.

По якімось там часі вони зовсім призвичаїлись. Полізли на дуба в розвідку, шукаючи поживи. А там – гусінь. От мурахи нею і поласували.