Частина 1. Зайчик Мрійко та його родина

Привіт, рідненькі! Моє вушко аж підстрибнуло від радості, що ви читаєте історію про моє життя. Мене звати Мрійко, і я — середній зайчик у нашій родині. Хочу вам розповісти про моє життя. Знаєте чому? Бо я найбільше люблю мріяти, вигадувати пригоди, уявляти всяке казкове й потім розповідати про це всім, хто готовий слухати. А ви — готові слухати? О, чудово!

Я хочу познайомити вас із моєю сім’єю. Вони для мене — найважливіші у світі. Тому я хочу поговорити і про наше життя, і про емоції, і про переживання, і про мудрість, якої мене навчили наші мама й тато. Можливо, і вам колись це знадобиться.

Почну, мабуть, із мами — нашої красуні Лапоньки. Вона така ніжна, м’якенька, добра, пахне солодко, наче щойно зібрана малина. Але, чесно скажу, вдень вона іноді може й накричати, якщо ми зі Стрибком щось накоїмо. Ну, або Сонька перекине кашу на підлогу. Але ввечері мама завжди змінюється — стає лагідною-лагідною, обіймає нас, гладить по спинці, по вушку, так ніжно цілує, що аж слід від тепла залишається. І я вам скажу по секрету: іноді я роблю вигляд, що вже сплю… бо тоді мама гладить довше. Тому вона й Лапонька — бо вона дуже турботлива.

Тепер про нашу маленьку Соньку — ооо, це окрема історія! Вона спить двічі на день, а інколи й тричі, і часом навіть не хоче злазити з маминих лапок. У неї є своя маленька нірочка, але насправді вона там спить… ну… хвилин двадцять. Потім тихенько-тихенько вибирається й біжить у батьківську кімнату — під мамин або татковий бік. Я завжди жартую, що Сонька може проспати все життя. От я — коли був малий — точно стільки не спав! Але, можливо, все ж таки й спав… так каже мама.

А тепер тримайте вушка вище — бо розповім про мого старшого брата — Стрибка. Ви коли-небудь бачили зайця, який стрибає вище за тата? А я бачу це щодня! Він такий прудкий, такий веселий, що я іноді думаю: може, він насправді не заєць, а маленька пружинка?

Стрибко навіть змайстрував собі батут. Справжній зайячий батут! Він натягнув грибні шапочки на гнучкі лозинки — і це так пружинить, що я одного разу аж у павутину залетів. У павука був шок — він хотів зловити муху, а тут зайчик попався! От це було сміху. Тож Стрибко — насправді чемпіон зі стрибків і великий винахідник. А ще він дуже любить моркву… але, здається, ми всі її любимо.

Ну і тепер — наш тато. Наш головний охоронець — Тато Вусань. У нього такі довгі та красиві вуса, що ними можна було б міряти довжину нори. Але це не просто вуса. Це супервуса! Татко ними нюхає смачне за кілометр — він першим відчуває, де мама сховала морквину. І небезпеку теж відчуває ними раніше за всіх. І ще він каже, що його вуса допомагають йому бігати вночі, бо вітер у них ніби підказує шлях. Я теж хочу такі вуса, коли виросту. Хоча поки що в мене ростуть тільки два тоненькі вусики-малюки, але я ними дуже пишаюся.

Якщо ви думаєте, що ми живемо десь у коробці — то ні! У нас чудова затишна нірка з кімнатками для кожного. У мене — власна книжкова поличка з історіями, які я вигадав і намалював. Там стільки листочків, що мама вже думає зробити мені бібліотеку.

У Стрибка — його зал стрибків, бо йому десь треба тренуватися. У Соньки — неймовірно багато іграшок: деякі ми з ним віддали, інші їй купила мама. Вона постійно ними грається, ну звичайно, коли не спить.

А батьківська кімната — найбільша. Там реально можуть поміститися всі. Ми перевіряли! Але ми зі Стрибком спимо окремо. Знаєте чому? Бо тато інколи хропе так, що земля тремтить. Я думав, що то землетрус, аж поки мама не сказала: То наш Вусань музику навчився робити уві сні.

Ну і, нарешті, я — Мрійко. Чому мене так назвали? Бо я завжди мрію, фантазую, вигадую пригоди й уявляю різні світи. І сьогодні я хочу поділитися ними з вами. Я маю стільки думок, стільки почуттів, стільки переживань… що аж лапки сверблять розказати!

Але, знаєте… поки я це все розповідав… здається… я вже хочу спати… Але не хвилюйтесь… завтра ввечері розповім вам ще більше! Радий познайомитися, рідненькі. Бажаю вам солодких-солодких снів. Приходьте сюди ще — я маю для вас цілу гору пригод! А тепер час спатки. Цьом!