Чарівне бажання лісових друзів

У самому серці Зеленого лісу настав особливий ранок. Повітря було свіже, дзвінке, а сонце світило так яскраво, що навіть бабки літали із закрученими від радості хвостами.

На галявині біля струмка зібрались головні друзі: білочка Сільва, їжачок Гого, зайчик Тімко, черепаха Леля та лисеня Руфус.

— Друзі! Ви чули? — захекано прибіг Тімко. — Легенда правдива! У нашому лісі дійсно існує Чарівний Горіх Бажання!

— Той, що виконує найзаповітніше бажання? — здивовано вигукнула Сільва.

— Так! Але він відкриється тільки тим, хто пройде Квест трьох Випробувань, — поважно додав Гого.

— Ідеально! Літо — час пригод! — блиснув очима Руфус.

— Я не дуже швидка… — тихо сказала Леля.

— Це не швидкість головне, — підморгнула їй Сільва. — А серце.

Початок квесту.

На краю лісу на них уже чекав мудрий ворон Аскольд. Він сидів на гілці та розмахував старою мапою.

— Щоб знайти Горіх, вам треба пройти три випробування:

Пам’ятайте, — додав ворон, — бажання отримає не той, хто найшвидше дістанеться до мети, а той, хто покаже справжню цінність дружби, терпіння та доброти.

Випробування 1: Стежка Тіні

Звірята рушили вузькою стежкою, що вела через старий ялівцевий гай. Гілки були густі, і чим далі вони йшли, тим темніше ставало.

— Щось мені не по собі… — прошепотав Гого.

— Це Стежка Тіні, — згадав Тімко. — Тут легко злякатися.

Раптом із кущів почувся дивний шурхіт, і всі зупинилися.

— Це лісові ехо! Вони повторюють наші страхи, — пояснила Леля. — Не можна слухати, треба йти далі.

— Разом, — додала Сільва і взяла її за лапку.

Коли вони пройшли темний гай, світло пробилося крізь листя. Вони вийшли на галявину.

Стежка Тіні позаду.

На другій зупинці посеред лісу стояло старе дерево. Біля нього — крихітне зайченя, яке плакало.

— Я загубився… — шморгнув носом малюк.

— Це пастка? — запитав Руфус.

— А якщо ні? — відповіла Леля. — А якщо це справжнє зайченя?

Не зважаючи на втрату часу, друзі почали допомагати. Сільва підняла малюка на спинку, Гого знайшов його сліди, Тімко впізнав запах мами-зайчихи, а Леля зробила з листя капелюшок, щоб не пекло сонце.

Через деякий час вони знайшли маму. Малюк кинувся їй в обійми.

— Дякую! Ви врятували мого сина! — зворушено мовила вона.

І раптом з’явився ворон Аскольд:

— Ви могли йти далі, але обрали добрий вчинок. Це і є Сила Серця.

Друзі опинилися перед двома стежками. Одна — вузька, заросла, важка. Інша — широка, гладенька, з табличкою: Швидко до Горіха.

— Це дивно, — насторожився Руфус. — Але щось підказує: легкий шлях — не завжди правильний.

— А якщо широка дорога — пастка? — припустив Гого.

— Ми обіцяли триматись разом, — нагадав Тімко. — Тож і вибір робимо разом.

Усі проголосували — і пішли вузькою стежкою. Вона була складна, треба було допомагати один одному, піднімати Лелю через корені, підтримувати Сільву, коли вона втомлюватися.

І коли нарешті вийшли на галявину — там, посеред неї, ріс велетенський золотий горіх.

Ворон Аскольд знову з’явився — величний і мовчазний. Він приземлився на гілку над золотим горіхом і мовив:

— Ви пройшли Квест. І тепер маєте право загадати одне спільне бажання.

Звірята мовчали кілька секунд. Усі згадали, як підтримували одне одного, як допомагали малому зайченяті, як долали страх і складнощі разом.

— Я хочу, щоб усі в лісі були щасливі, — першим озвався їжачок Гого.

— Щоб ніхто не був самотній, навіть у найтемніший день, — тихо додала Леля.

— Щоб ніяке зло ніколи не ступало в наш ліс, — серйозно сказав Тімко.

— Щоб ми завжди залишались разом і захищали одне одного, — мовила Сільва.

Руфус кивнув і додав:

— Ми вже бачили, що разом можемо все. Ми — сильні. Ми — сміливі.

І тоді всі разом, голосно і впевнено, сказали:

— Ми бажаємо, щоб усі тваринки в лісі жили в мирі та спокої, були щасливі, а жодна зла сила ніколи не змогла нашкодити нашому лісу. Бо ми — друзі, і завжди допомагаємо один одному.

Горіх засвітився зсередини ніжним золотим світлом. Він розкрився, і з нього вирвалося сяйво, що здійнялося високо в небо, ніби світлячковий вихор. Світло обійняло кожне дерево, кожен кущ, кожну хатинку, кожне серце в усьому лісі.

Ворон Аскольд усміхнувся:— Це було наймудріше бажання. Воно захистить ліс і ваше майбутнє. Ви показали, що найбільша сила — у добрі, що ви несете в серцях.

Ось і казочці кінець, а хто слухав – молодець!