Чапля та жабка

Одного літнього ранку поважна Чапля, нарікаючи на нещадне сонце, вирішила змінити помешкання. Ретельно оглянувши місцевість, перната переконалася, що кращого місця за болотяні хащі годі й шукати: біля водойми прохолодно, та й розлогі дерева дарують затінок.

Аж до самісінького вечора довгонога облаштовувала оселю: сухий очерет став м’яким килимом, великий камінь – зручним столом, а листя лопуха – пухкою периною. Прикрасивши будиночок ліліями, трудівниця вклалася спати.

Господиня не встигла навіть годинки подрімати, як її розбудив дивний звук:

– Ква!

– Мабуть, здалося, – розплющивши одне око, спросоння пробурмотіла Чапля.

Крилата перевернулася на інший бік і вже збиралася додивитися перерваний сон, як зовсім поряд, наче над вухом, знову почулося:

– Ква!

Перната сіла на ліжку, дослухаючись: десь співали цвіркуни, тихо хлюпнула хвостом об воду риба, ухнула сова... Чапля заспокоїлася, але щойно опустила голову на подушку, поблизу чітко пролунало:

– Ква-ква-а!

– Що за неподобство! – обурилася довгонога й визирнула з вікна.

Посеред болота на величезному камені лежала Жабка й, милуючись повним місяцем, час від часу намагалася вполювати жука чи комара. Коли це вдавалося, зелена переможно вигукувала:

– Ква!

– Сусідко, чи не можна тихіше? – суворо дорікнула пташка.

Стрибунка зухвало поглянула на крилату:

– Досі ніхто не скаржився!

– То я буду першою! – рішуче заявила довгонога. – Надворі ніч, і всі відпочивають.

– То й що? – байдуже зауважила порушниця спокою. – Якщо заважаю, затули вуха.

– І не подумаю! – не поступалася Чапля.

Бешкетниця хитро всміхнулася й навмисне голосно закричала:

– Ква-ква-ква-а-а!

– Ну, постривай, негіднице! – не витримала перната й кинулася до суперниці.

Не встигла зелена й оком змигнути, як крилата на своїх довгих лапах опинилася поряд. Іще хвилина, й обурена пташка проковтнула б пустунку. На щастя, бешкетницю врятували дві подруги-квакушки, які спостерігали за суперечкою та вчасно зіштовхнули приятельку у воду.

І Чапля, й Жабка ще довго згадували ту неприємну зустріч. Можливо, саме тому довгонога часто блукає берегом, вишукуючи нахабну стрибунку, а зелена, почувши чиїсь кроки, відразу замовкає.