Біля водопою

Далеко звідси, в одній африканській країні, жило кілька тварин. Усі жили гарно разом. Допомагали один одному. Це була одна велика тваринна родина. Завжди ввечері всі тварини збиралися біля одного великого водопою. Це такий ніби менший ставок, де тварини п’ють і освіжаються. І при цьому завжди разом розмовляють.

Було вже пізно ввечері, коли до цього водопою прийшла менша група слонів. Але сьогодні вони виглядали інакше. По всьому тілу у них була засохла грязюка. На них не було чистого місця. Мавпи непомітно розглядали їх. «Як думаєш, що це у них? Чому це у них? Думаєш, вони знають про те, що такі брудні?» шепотіли між собою менші мавпочки. Жирафи дивилися на них зверху, а бегемоти лише хитали головами. Аж поки гієни, які завжди все казали вголос і постійно з усього сміялися, не закричали, побачивши слонів: «Ой, що це таке? Ви ж помилилися, так? Тут не хлів, і ви не свинки,” насмішкувато показували гієни на брудних слонів. Інші тварини нічого не сказали, але теж думали, що вони як поросятка. А гієни сміялися і сміялися, аж за животи хапалися.

Усі знають, що слони — розумні тварини. Мудрі та розважливі. Рідко коли вони просто так на когось зляться. І так навіть зараз найстарший зі слонів зробив лише кілька кроків уперед. Він став перед гієнами та іншими спостерігачами і сказав: „Спочатку, гієно, запитай, перш ніж почнеш сміятися. Я знаю, що ми не свинки і що тут не хлів. До того ж ти була б здивована, як навіть свинки є чистоплотними. Не думаєш, що у нас є причина, чому ми всі в багнюці?“ „Так, так, причина. Щоб усі мали з чого сміятися, ось причина,“ далі насміхалася гієна.

„Що тебе захищає від сонця?“ продовжував слон. „Що ж? Моя гарна шубка,“ хвалилася гієна. „А що тебе захищає від бліх, комарів та іншої комахи?“ допитувався слон. Гієна задумалася, а потім сказала: «Ну, я махаю хвостом і вухами і постійно рухаюся. Так я їх відганяю.» «Ну а ми маємо інший захист. Розмазана і висохла грязюка на нашому тілі захищає нас від сонця і від комах. Це не для краси, але ми можемо так спокійно бути біля водопою і не мусимо відганяти мух або ховатися від сонця.»

Гієна замовкла. Вона більше не сміялася. Вона була рада, що слон одразу не насварив її або не наступив на ногу за її дурне висміювання. «Ого, це чудова ідея, слоне!» – вигукували мавпочки і ховалися під слонів. «Ми теж сховаємося під вас, і на нас не буде комах, і ми будемо в тіні.» Слон лише усміхнувся. Усі в групі були раді, що їхній найстарший друг так добре це пояснив і не почав сварку. Відтоді гієна більше не сміялася. Вона не забула, що все в природі має свою причину.