Біблейна історія: Я стаю щасливішим, коли ділюся

Одного теплого дня хлопчик Тео пішов із родиною на пляж. Перед виходом мама дала йому великий пакет цукерок.

- Це тобі на прогулянку, - сказала мама.

Тео дуже зрадів і міцно притиснув пакет до себе. Але маленька сестричка Аня теж побачила цукерки.

- Тео, можна мені одну? - тихо запитала вона.

Хлопчик одразу сховав пакет за спину.

- Ні, це мої цукерки, - відповів він.

На пляжі Тео сів на пісок і почав їсти цукерки сам. Але чомусь йому було не дуже весело.

Поруч сидів чоловік із гарною вудкою. Він сердився, бо ніхто не хотів із ним гратися чи розмовляти.

Трохи далі два хлопчики разом будували великий пісочний замок. Вони ділилися іграшками, сміялися і весело проводили час.

Потім один із хлопчиків поділився морозивом зі своїм другом.

Тео уважно дивився на них і задумався.

- Чому вони такі щасливі? - подумав він.

Раптом він помітив, що Аня сидить сама і сумно дивиться на море.

Тоді Тео підійшов до сестрички й простягнув їй пакет.

- Аню, тримай. Давай їсти цукерки разом, - сказав він.

Очі дівчинки одразу засяяли.

- Дякую, Тео! - радісно вигукнула вона.

Діти сіли поруч, сміялися, годували чайок крихтами печива і разом будували замок із піску.

І саме тоді Тео зрозумів важливу річ: коли ділишся з іншими, у серці з’являється особлива радість.

Увечері мама усміхнулася і сказала:

- Бачиш, Тео, добро робить щасливими не тільки інших, а й нас самих.

Чого навчає ця історія?

Коли ми ділимося і робимо добро іншим, у нашому серці з’являється радість. Бог хоче, щоб люди були добрими і турботливими одне до одного.

Головна думка:

Справжнє щастя приходить тоді, коли ми ділимося, допомагаємо і думаємо не лише про себе.