Барбосик у пастці? Або Пригоди чотирилапих друзів

У старому дворі, де вітер грався з осіннім листям, жила весела компанія собак-волоцюг. Це були: кремезний Грізько, кмітливий Дзиґа, хитруватий Віхтик і добросердий Добрик. Вони не мали господарів, але мали найдорожче – свободу!

Одного вечора друзі грілися в своєму затишному сховку за парканом, коли до них, важко дихаючи, підбіг Грізько.

– Друзі, біда! Барбосика забрали до якоїсь страшної в’язниці для собак! – вигукнув він, грізно виблискуючи очима.

– Як?! За що? – вигукнув Дзиґа, стурбовано трусячи хвостом.

– Я бачив, як його пов’язали нашийником і потягли у місце під назвою Останній притулок! – Грізько важко зітхнув. – Нам треба його звільнити!

Друзі перезирнулися. Барбосик був їхнім товаришем, і вони не могли залишити його в біді.

– У нас є план! – проголосив Віхтик, що завжди вигадував хитрі стратегії. – Спершу доберемося до того місця, потім вигадаємо, як звільнити Барбосика.

– Але як? Ми ж собаки, – засумнівався Добрик.

– Друже, ти забув? Ми – найкмітливіші волоцюги в місті! – підморгнув Віхтик.

Наступного дня собаки вирушили у дорогу. Віхтик дістав квитки на автобус – від господаря, який впустив їх у дім, поки вони заглядали у вікно своїми сумними очима.

Дзиґа створив мапу, а Грізько підготував маскування – плащі, сумки та капелюхи. Вони виглядали так, ніби були серйозною шпигунською групою.

Нарешті вони дісталися Останнього притулку. Тремтячи від хвилювання, вони тихо прокралися всередину.

– Пошепки, хлопці, – шепнув Віхтик.

Раптом за дверима почулося знайоме гавкання.

– Барбосику! – радісно вигукнув Добрик.

Але що це? Барбосик лежав на подушках, його лапи були у теплій воді, а на носі лежали шматочки огірка. Він виглядав щасливим і спокійним!

– Друзі! Що ви тут робите? – зрадів Барбосик.

– Ми прийшли тебе рятувати! – гордо заявив Грізько. – Вистачить тобі сидіти у цій в’язниці!

– Яка ще в’язниця? Це ж найкращий собачий курорт! Тут годують стейками, роблять масажі і навіть є собаче йога! – Барбосик ліниво позіхнув. – Я залишаюся тут!

Собаки приголомшено переглянулися.

– Але ж свобода?.. – тихо запитав Дзиґа.

– Свобода – це добре, але я більше не хочу мерзнути у старих дворах і шукати їжу, – відповів Барбосик. – А ви, друзі, приходьте в гості!

Собаки потисли лапи Барбосикові й повернулися до свого двору. Там не було стейків чи масажів, але було головне – вільний вітер, воля і дружба.

Кінець!