Бабуся кондитерка

На краю одного села стояв маленький красивий домик. Кожен день з нього виходив чудовий аромат. Він був такий смачний, що, можливо, був навіть чарівним. Це був аромат випічки та тортиків. Той домик мав фіолетову стріху і був увесь рожевий. Виглядав як одна велика льодяник.

У домі жила бабуся кондитерка і пекла найчарівніші та найсолодші ласощі у світі. Всі люди з села ходили до неї за ними. Бабуся кондитерка дуже любила пекти. Вона мішала різні інгредієнти та барвники, і кожен тортик, кожна випічка була виняткова. Бабуся кондитерка пекла з радістю та любов’ю. Тому її солодощі були найкращими.

Одного разу повз домик пройшов маленький хлопчик. Він гуляв і сумно дивився навколо. Через деякий час він сів на лавку перед кондитерським домиком і вдихав смачний аромат, який виходив з нього. Бабуся одразу його помітила. Вийшла назовні перед домик, сіла до нього на лавку і каже: „Сьогодні гарно, правда? Як швидко піднімається настрій, коли світить сонечко.“ „Гмм,“ відповів хлопчик, все ще опустивши голову.

Бабуся задумалась, а потім каже: „Мені здається, або ти сумний? Якщо розкажеш мені, що тебе турбує, тоді я знатиму, який тортик спекти, щоб тобі стало краще.“ Хлопець подивився на бабусю своїми карими очима, а потім почав пояснювати: „Я повів себе не гарно. У мене є молодша сестричка. Досі ми робили все разом. Грали в ігри, вчились і допомагали один одному. Але потім я мав позичити їй мою улюблену іграшку, а я не захотів. Через це ми посварились, і тепер не розмовляємо.“

„І тобі це шкода?“ запитала бабуся. „Так,“ відповів хлопчик. „А ти сказав сестричці, що тобі це шкода?“ продовжила бабуся. „Ні, ми не розмовляємо,“ сумно сказав маленький хлопець.

Бабуся підвелася з лавки і задумливо пішла до своєї кондитерської. Через деякий час вона вийшла назовні і тримала в руках маленький пакунок. У ньому був рожевий тортик. Потім вона знову сіла на лавку і сказала: „Іди додому до своєї сестрички. Скажи їй те, що сказав мені. Що тобі це шкода і ти вибачаєшся. Не забудь, що сильніший той, хто вміє вибачитися, а не той, хто довше всього мовчить. А ось цей кекс дай сестричці. Це здоба примирення. Побачиш, що допоможе.“ Хлопчик дуже подякував, взяв пакунок і побіг додому. Зробив усе, як сказала йому бабуся.

Через кілька днів бабуся сиділа на лавці перед своєю кондитерською. Сонечко її гріло, і вона насолоджувалася гарною погодою. Раптом до неї йшли двоє дітей. Ще здалеку вони махали їй. Це був той хлопчик зі своєю сестричкою. Йшли разом за руки та усміхалися. Принесли бабусі квітку, яку зірвали, і прийшли подякувати за чудовий тортик, який вони отримали від неї. Бабуся кондитерка була дуже рада, що бачить їх. І що тортик примирення допоміг. Діти вже ніколи не забули, що сила не в мовчанні, а в пробаченні.