Авраам - друг Бога

Авраам і його дружина Сарра жили в місті Ур, у країні Вавилонській. Одного разу Бог сказав Аврааму, щоб він покинув Вавилон і пішов до іншої країни. Цю країну Бог хотів дати Аврааму та його нащадкам.

Авраам і Сарра не мали дітей, але Бог сказав чоловікові: «Я дам цю нову країну тобі, твоїм дітям і дітям твоїх дітей. Ви будете Моїм народом». І хоча Авраам був у літах, але повірив обіцянці Бога, що він і Сарра матимуть дітей.

Тоді Авраам із Саррою стали лагодитися в дорогу. Вони взяли із собою одяг і їжу, попрощалися з друзями й вирушили в путь.

Де розташовувалася ця країна, Авраам і Сарра не знали та й мапи не мали. Дорогу їм указував Бог. Шлях був дуже довгим і виснажливим. Уночі люди спали в наметі, а на світанку продовжували свій шлях усе далі й далі, через різні країни.

Авраам і Сарра були вже похилого віку, а дітей вони досі не мали. І ось одного разу Бог сказав Аврааму: «Чи можеш ти полічити піщинки на дорозі або зірки на небі? То знай, що настане день, коли ти матимеш стільки нащадків, що їх неможливо буде порахувати». І Авраам повірив Богові.

Нарешті після довгого й виснажливого шляху вони дісталися нової країни. Там не було будинків, де б вони могли мешкати, тому нап’яли намет і почали в ньому жити. Одного разу Авраам побачив трьох подорожніх, які наближалися до його намету. «Заходьте до нас і відпочиньте, – запросив їх Авраам. – Ми дамо вам хліб, і ви трохи підживитеся».

«Із задоволенням, – відповідали мандрівники. – Ми принесли тобі радісну звістку: твоя дружина Сарра народить сина». Сарра, почувши їхні слова, розсміялася. «Пізно, – подумала вона, – ми вже надто старі».

Бог послав цих подорожніх, аби потішити Авраама й Сарру, та Йому було боляче, що жінка їм не повірила. Але незабаром Сарра переконалася в тому, що гості сказали правду та її заповітне бажання здійсниться. «Бог усе може», – сказала вона.

Авраам і Сарра були дуже щасливими, коли народився їхній син. Вони назвали хлопчика Ісаком. Бог виконав Свою обіцянку.

Авраам і Сарра дуже любили Ісака. Часто, сидячи біля багаття, вони спостерігали за його забавками.

Минали роки. Ісак зростав здоровим і сильним хлопчиком. Батьки дуже тішилися з нього й дякували Богу, що Він виконав обіцяне.

Бог дав Аврааму нову батьківщину й подарував нащадка, якого Авраам дуже полюбив.

І Бог любив Авраама. А як щодо Авраама? Чи довіряв він Богу так само, як і раніше?

Бог вирішив випробувати віру Авраама. Одного разу Він сказав йому: «Візьми свого сина, якого ти любиш, і зійди на гору Моріа. Я хочу, щоб ти приніс Мені у жертву Ісака».

Бідолашний Авраам! Як йому хотілося довести свою любов Господу якимось іншим чином! Але чоловік був покірний Богу й виконав Його волю. Авраам узяв із собою дрова, ніж і зійшов з Ісаком на гору.

Ісак знав, що складені камені з купою дров зверху – це жертовник, на якому здійснюють цілопалення Богу. «Що ми принесемо в жертву Богу, щоб показати Йому нашу любов?» – запитав він батька.

Авраам був дуже сумним, але він відповів Ісаку: «Ми маємо довіряти Богу й вірити, що Він Сам приготує Собі жертву».

Бог не хотів смерті Ісака. Він не прагнув зробити нещасними Авраама й Сарру. Але хотів випробувати віру Авраама та його послух.

Зв’язавши Ісака, Авраам поклав сина на жертовник. Узявши ножа, чоловік нахилився над хлопцем, але цієї миті пролунав голос Бога: «Зупинись, Аврааме! Не чіпай сина! Візьми барана, який заплутався в кущах, і принеси його в жертву замість Ісака».

Тепер Бог переконався в тому, що Авраам повністю довіряв Йому і був покірний Його волі. Авраам та Ісак були щасливими. Вони щиро дякували Богові.

Спускаючись із гори, батько із сином іще довго обговорювали цю ситуацію та щиро раділи, бо вони довіряли Богу й були слухняні Йому. Господь Бог здійснив Свою обіцянку, й потомство Авраама, через Ісака і його дітей, стало незліченним народом.