Звільнення заручників

Тисячу танків гримить надовкола,

Жерла ригають в обличчя села.

В смертному полум’ї церква і школа,

Бібліотека, мечеть гострочола,

Хата й стодола, корова й бджола.

Тільки заручники недоторканні,

Порозлягались, на пляжі немов, -

Ні, то не їхні кишки на паркані,

Ні, то не їхня в колодязі кров!

Гордо згоряють зелені знамена

Хлопців, що стали на бій до кінця;

Крутяться мін і ракет веретена,

Із рукавів випадають рамена,

Рвуться снаряди й дитячі серця.

Тільки заручники ходить неткнуті -

Заборонила кремлівська вашбродь

Кулям, що свищуть з ненависті й люті,

Бити невинну і праведну плоть.

Гинуть собаки, і вівці, і коні,

Падають стелі на зойки жінок;

Кров’ю залиті і стіни, і скроні,

Сивий дідусь із мольбою при сконі

Помсту віщує в назначений строк.

Тільки заручники в тій веремії

Тішаться буйністю волі й життя;

За порятунок шляхетний Росії

Дякують, дякують, дякують, дя…

Все погоріло - горища й підвали,

Все обернулося в купи золи.

Та з попелища радуєвці встали,

Танків московських ланцюг обірвали,

З мертвих - на волю, в безсмертя пішли!

Тільки заручники встати не годні,

Бо воскресіння беззбройним нема:

Їх розстріляли кати благородні,

Їх не підніме з гулкої безодні

Суду страшного печальна сурма!

***