Сонет

Останній усміх ясний носила

І краскою непевною пала,

Немов конаюча вродливиця в сухоті.

Жила і працею щасливая була;

Тепер останнії дарунки роздала

І тихо умира… кінець її роботі!

Росинки білії, ті сльози самотні

Від сонця ясного і від людей ховає.

Того, що хутко ляже в смертнім сні,

В холодній, білій сніговій труні.